№02 Лютий 2016 року → У вільний час

Фокус: Юристи високого польоту

Віолетта ЛОБАН

Деякі відомі юристи не можуть уявити своє життя без неба. Найбільш захоплюючий і романтичний екстрим — це повітряні види спорту, які далеко не кожному до снаги. Щоб літати, потрібна сміливість, сила духу і, звичайно ж, вроджена пристрасть до неба. Серед відомих юристів теж є такі, які не можуть уявити своє життя без польотів.

ПОВІТРОПЛАВАННЯ

 

Ернест ГРАМАЦЬКИЙ,

президент АФ «Грамацький і Партнери»

Коли питають про хобі, зазвичай я переказую улюблене: «мандрування землею, водою й небом». Тут завжди велика роль спонтанності й випадку. Є час, є локація, є душевна компанія. Усе інше — як це зібрати та поєднати — питання натхнення й експромту. Колись таким експромтом стало повітроплавання.

Мені повсякчас замало самого лише пункту призначення — завжди має вабити осмислена мета мого road trip. Скажімо, можна просто поїхати до Провансу, але краще пливти повітряною кулею над лавандовими ланами за вогняний небокрай. І тоді подорож перетворюється на пригоду, що надає рідкісну можливість пізнання себе у безмежному світі — в усьому його багатстві й тотальності.

Звичайно, не було такого, що ти все життя мріяв літати на повітряній кулі — і ось воно, здійснилося. Та часом настає момент, коли виникає непоборна жага побачити свої земні справи з висоти пташиного польоту, ніби у великому масштабі. І ось ти вже набираєш висоту в бездонну глибочінь синього неба, а все земне віддаляється й розходиться концентричними колами...

Різноманітних місць, де випало пережити ці почуття, чимало: американська Альбукерка і мексиканський Леон, англійський Брістоль і німецький Оберсдорф, японська Сага та філіппінський Кларк-Філд, піренейські плато та пониззя Луари, альпійські луки Швейцарії й розкішні оазиси Еміратів та Катару...

Кожен фестиваль не схожий на інший, але Albuquerque International Balloon Fiesta — діамант, що вінчає корону світового повітроплавання. Це найбільший у світі фестиваль монгольф’єрів, коли в небі над Нью-Мексико цілий тиждень не припиняються барвисті нічні шоу, технічні перегони, показові виступи, майстер-класи та змагання безлічі аеростатів найдивовижніших форм і кольорів.

Також дуже популярна у світі Брістольська повітроплавна фієста з її славетним нічним шоу Nightglow. Плямиста зграя танцюючих і блимаючих у такт музиці куль-блискіток на тлі нічного неба — заради цього варто подолати тисячі кілометрів! Крім польотів на повітряних кулях, у програмі фестивалів нерідко можна побачити авіашоу, битви повітряних зміїв, тематичні ярмарки та феєрверки.

Але найбільше пригод чомусь завжди трапляється у нас на Батьківщині. Одного разу через негоду нам довелося приземлитися на території Банкнотно-монетного двору. Тут же налетіла сотня озброєних охоронців, і ми три години доводили, що це не вишукане пограбування віку, а вимушена посадка. Іншого разу, пролітаючи над Межигір’ям (було це 2012 року), наша куля стала зручною мішенню для охорони Януковича, яка відкрила вогонь по оболонці. Завдати шкоди повітряній кулі в такий спосіб важко, проте приємного, звичайно, небагато. Такі ось особливості національного повітроплавання.

До того я кілька років займався планеризмом і стрибав з парашутом, тож у польотах на аеростаті нічого надто екстремального, зрозуміло, не знайшов (утім, і не шукав). Уважається навіть, що повітряні кулі — найбільш технічно безпечний засіб повітроплавання. Хоча й позаштатні ситуації відбуваються періодично. Але воно того варте: відчуття керованого польоту, подолання гравітації без мотору чи двигуна, самою силою людського генія — незабутнє.

І наче незвіданих місць залишилося чимало, і навіть своя повітряна куля давно є, але останнім часом літаю все рідше: все важче поєднати необхідні умови — час, місце та хорошу компанію.

 

ПРИВАТНИЙ ПІЛОТ

 

Алла СМОРОДИНА,

юрист ЮФ «Салком», міжнародна асоціація «Сквайр Паттон Богз — Салком»

Небо — це моя любов. Здається, я встигла спробувати майже всі доступні екстремальні види спорту, пов’язані з повітрям та швидкістю: парашут, параглайдинг, різноманітні банджи-джампінги тощо. Але спробувавши одного разу не просто падати зверху вниз, віддаючи себе силі тяжіння, а керувати цим процесом, підкорювати та підкорюватись йому, я зрозуміла, що це саме воно — я хочу сама, без інструктора та дублювання штурвалу і педалей, керувати повітряним судном! Задля цього я пішла в школу пілотів за ліцензією приватного пілота (PPL), яка надасть мені право виконувати приватні польоти на одномоторному літаку відповідно до правил візуальних польотів. Це — те, що треба!

Маю зізнатися, навчання повітряній навігації зламало мою гуманітарну голову. Разів зі сто я чула про свої здібності як жінки та юриста та разів з двісті мене запитували, чи не помилилась я, бо то не кулінарна школа. Це все до того, як це бути єдиною жінкою на чоловічій території.

Однак не все так безнадійно. Була метеорологія і ось я вмію «читати» погоду та відрізняю хмаринки. Але то теорія, на практиці з усього різноманіття (це жарт) надлегких повітряних суден, сертифікованих в Україні, у мене вийшло добре пілотувати Бекас х-32. Просто уявіть собі, що максимальна злітна маса цього літака 495 кг. Це вага літака плюс паливо, я та мій інструктор (поважний пан). Це ідеальний у своїй простоті літак.

Запитайте мене, як це самому керувати літаком? Відповім, що це найбільше задоволення, і у мене не буде інших слів. Я можу розповісти послідовність дій та показати «на пальцях» пілотажні фігури, однак у мене досі немає відповіді на запитання: «Алло, нащо воно тобі треба?».

Наразі я закінчила школу, але не долітала необхідний мінімум годин для отримання ліцензії. Чекаю, коли в нас буде мир та спокій, тоді я знову літатиму.

 

У ВІЛЬНОМУ ПАДІННІ

 

Максим КАРПЕНКО,

адвокат ЮФ «АНК»

Думка про політ у вільному падінні захопила мою уяву з раннього дитинства. У старших класах школи я почав замислюватися над можливістю зробити стрибок з парашутом, але далі цього справа не пішла. У підсумку мій перший стрибок відбувся лише в 2010 році, але більш серйозно займатися парашутним спортом я почав з 2012-го.

Коли я навчався перед своїм першим стрибком, мені запам’яталася фраза, сказана інструктором: «Емоції, які ви отримаєте від першого стрибка з парашутом, — це те, що буде ясно і жваво згадуватися все життя, незалежно від того, буде це єдиний стрибок у вашому житті або ви продовжуватимете стрибати і перетворитеся на справжніх фанатів неба». Уже продовжуючи свої заняття в цьому напрямі, я неодноразово згадував сказане.

Описати емоції першого стрибка неможливо — будь-який, навіть по-справжньому барвистий текст на цю тему, може в кращому випадку розраховувати відсотків на десять від тієї хімії, яка в реальності відбувається з людиною. Хвилі невимовного захвату упереміш з тваринним страхом і жахом накочуються на тебе кілька разів — уперше ця лавина емоцій накриває тебе, коли ти одягаєш парашут і виходиш на лінію стартового огляду. До того моменту ти вже встигаєш перейнятися неймовірною атмосферою аеродрому, «бадьорять» дух жартами досвідчених парашутистів, а запах авіаційного палива паморочить голову. Наступна хвиля наздоганяє тебе вже в літаку, коли шасі остаточно відриваються від землі і залізний птах злітає. Ну, і фінальний, мажорний акорд цієї запаморочливої емоції звучить у вигляді команди інструктора «Приготуватися... Пішов!». У ці секунди, без перебільшення, все життя проноситься перед очима, а цей крок у нескінченність назавжди врізається в твою пам’ять. Саме так я і став фанатом неба.

Друзі часто запитують: «Страшно?» Можу чесно відповісти: так, страшно, що, на мій погляд, цілком природно — нормальна людина не може без емоцій, спокійно дивитися на можливість зробити крок у безодню з дверей літака на висоті 4 000 метрів. Але можу точно сказати, що це чудовий спосіб навчитися керувати своїми страхами, а також потужний інструмент для самодисципліни — в повітрі у нештатній ситуації у парашутиста є кілька секунд на прийняття єдиноправильного рішення.

На сьогодні мої досягнення більш ніж скромні — 135 стрибків, що тільки стимулює розвиватися далі і досягати нових висот у цьому захоплюючому виді спорту.

 

-->