Є питання: Кримський рахунок
Протидія незаконній націоналізації майна в АР Крим включає різні способи захисту порушеного права власності
Протягом березня 2014 року на території України відбулася військова агресія, спрямована на насильницьке протиправне відторгнення Кримської автономії та Севастополя від України і їх приєднання до Росії на правах суб’єктів Російської Федерації.
16 березня 2014 року в АР Крим було проведено «референдум», на якому погоджено входження Криму до складу Російської Федерації — так звана анексія Криму.
15 квітня 2014 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визнає Крим тимчасово окупованою територією та зазначає, що на неї поширюється українське законодавство, проте відповідальність за порушення прав людини на півострові покладається на РФ як окупанта.
Припинення права власності
Після анексії Криму самопроголошена влада оголосила про націоналізацію українських державних та приватних підприємств, що знаходяться на півострові, і їх перехід у російську власність, що призвело до виникнення матеріальних збитків для громадян України.
На цей момент найпоширенішими способами припинення права власності на нерухомість в АР Крим є визнання майна таким, що не має власника, у судовому порядку та подальше його передання у державну власність, націоналізація майна за рішенням Державної Ради Криму і викуп або примусовий викуп.
8 серпня 2014 року Державною Радою «Республіки Крим» було прийнято Закон «Про особливості викупу майна в Республіці Крим», який визначає механізм викупу для потреб «Республіки Крим» майна, розташованого на території «Республіки Крим» та яке належить на праві власності фізичним або юридичним особам.
У зв’язку із цим гостро постало питання щодо способів захисту права власності на нерухомість юридичних і фізичних осіб, майно яких розташоване в Криму, пошуку можливостей відшкодування збитків, понесених через анексію Криму та відновлення порушеного права власності.
Інвестиційний арбітраж
Оскільки чинне процесуальне законодавство України не передбачає механізму розгляду національними судами позовних вимог про компенсацію збитку, заподіяного державою-окупантом, для вирішення такого виду спорів є окремий механізм — інвестиційний арбітраж.
З метою відшкодування матеріального збитку і втрачених інвестицій можливо ініціювати арбітражний процес проти Російської Федерації в Арбітражному інституті Торгової палати м. Стокгольма (Stockholm Chamber of Commerce (SCC Institute) у зв’язку із втратою свого майна в Автономній Республіці Крим і заподіяння матеріальних збитків. Підставою для звернення до міжнародного арбітражу є міжурядова угода від 27 листопада 1998 року, укладена між Росією і Україною, «Про заохочення та взаємний захист інвестицій», яка була ратифікована Верховною Радою України 15 грудня 1999 року.
Міжурядова угода на першому етапі передбачає обов’язкове мирне врегулювання спору: потерпілий інвестор повинен направити уряду держави, яка експропріювала його інвестиції, відповідне письмове повідомлення з докладними коментарями, після цього інвестор та уряд причетної держави повинні спробувати врегулювати спір протягом шести місяців з дати зазначеного письмового повідомлення (стаття 9 Угоди).
Відповідно до пункту 2 статті 1 Угоди термін «інвестор Договірної Сторони» означає:
— будь-яка фізична особа, яка є громадянином держави Договірної Сторони і правомочна відповідно до її законодавства здійснювати інвестиції на території іншої Договірної Сторони;
— будь-яка юридична особа, створена відповідно до чинного на території цієї Договірної Сторони законодавства за умови, що юридична особа має повноваження відповідно до законодавства своєї Договірної Сторони здійснювати інвестиції на території іншої Договірної Сторони.
Термін «інвестиції» (пункт 1 статті 1 Угоди) означає всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються інвестором однієї Договірної Сторони на території іншої Договірної Сторони відповідно до її законодавства, і зокрема:
— рухоме і нерухоме майно, а також відповідні майнові права;
— кошти, а також цінні папери, зобов’язання, вклади та інші форми участі;
— права інтелектуальної власності, включаючи авторські та суміжні права, товарні знаки, права на винаходи, промислові зразки, моделі, а також технологічні процеси і ноу-хау;
— права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на розвідку, розробку та експлуатацію природних ресурсів.
Стаття 5 Угоди передбачає, що інвестиції інвесторів однієї з Договірних Сторін, здійснені на території іншої Договірної Сторони, які не будуть експропрійовані, націоналізовані або піддані заходам, рівним за наслідками експропріації (експропріація), за винятком випадків, коли такі заходи вживаються в суспільних інтересах в установленому законодавством порядку, не є дискримінаційними і супроводжуються виплатою швидкої, адекватної та ефективної компенсації.
Очевидно, що експропріація українських активів у Криму не була здійснена в інтересах суспільства, а була проведена поза межами законодавства.
Доктрина ефективного контролю
Оскільки АР Крим визнається ООН і ЄС як територія, тимчасово окупована Російською Федерацією, правовою підставою для задоволення позову є те, що РФ здійснює «ефективний контроль» в АР Крим протягом періоду, впродовж якого відбулася націоналізація майна.
Підтвердженням цього факту є Договір між Російською Федерацією і «Республікою Крим» про прийняття в Російську Федерацію «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб’єктів від 18 березня 2014 року.
Доктрина ефективного контролю в міжнародному праві передбачає, що держава і фізичні особи несуть відповідальність за діяльність третіх осіб у разі, якщо вони здійснюють «ефективний контроль» над діяльністю третіх осіб, тобто прямо дають їм вказівки та інструкції з планування і проведення військових операцій.
Прикладом застосування доктрини ефективного контролю є рішення Європейського суду з прав людини (Євросуд) від 19 жовтня 2012 року у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії», в якому суд дійшов висновку, що сепаратистський режим не зміг би існувати без триваючої військової, економічної і політичної підтримки Росії, тому Російська Федерація повинна оплатити заявникам протягом трьох місяців 6 000 євро плюс будь-які податки, які можуть підлягати сплаті, в частині моральної шкоди кожному заявнику; 50 000 євро плюс будь-які податки, які можуть підлягати сплаті заявниками, в частині витрат усім заявникам разом.
Аналогічним способом захисту своїх порушених прав уже скористався «ПриватБанк», подавши позов проти Росії щодо втраченого майна, кредитів, активів у Криму на суму близько 1 млрд доларів США. Таким самим способом захисту своїх прав скористалися такі компанії, як «Укрнафта», Novel-Estate, Stabil, Stemv Group, «Кіровоград-Нафта», «Крим-Петрол», «Пірсан», «Трейд-Траст», «Елефтерія», «ВКФ Сатек», «Рустел», «Рубенор», які звернулися до міжнародного арбітражного суду в Гаазі (Permanent Court of Arbitration, Нідерланди) з позовами проти Росії.
Претензії проти Росії у зв’язку з експропріацією українських активів у Криму також можуть бути предметом розгляду і в Євросуді — на тій підставі, що така експропріація є порушенням Росією її зобов’язань (за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Однак альтернативний механізм міжнародного інвестиційного арбітражу є ефективнішим порівняно з механізмом Євросуду. Зокрема, рішення Євросуду, ухвалене проти Росії, може бути виконане Росією лише добровільно і лише на території Росії. Натомість арбітражне рішення може бути примусово виконане на території 149 держав світу на підставі Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року.
Важливим юридичним аспектом є неможливість одночасного застосування постраждалою особою механізмів Євросуду та міжнародного інвестиційного арбітражу: звернення постраждалої особи до Європейського суду з прав людини унеможливлює її звернення до інших міжнародно-правових засобів захисту (зокрема, до міжнародного інвестиційного арбітражу) з аналогічними вимогами і навпаки.
Таким чином, аналізуючи можливість способів захисту права власності юридичних і фізичних осіб, які втратили своє майно на окупованому півострові станом на сьогодні, такий механізм наявний — він полягає у зверненні до міжнародного інвестиційного арбітражу з позовом про відшкодування шкоди, збитків, втрати прибутків, майна.
