International: Піратський кодекс

Спортивні бари все частіше отримують від дистрибуторських компаній позови щодо незаконної трансляції спортивних подій, юристи ж стверджують, що такого роду боротьба з піратством більше схожа на шахрайство, аніж справді на захист інтересів

Американські компанії, що володіють правами на показ спортивних подій на основі такого сервісу, як Pay-per-view (PPV) розпочали досить агресивну і подеколи ефективну боротьбу проти тих, хто, на їхню думку, їм не доплачує. PPV — один із видів сервісу платного телебачення, за допомогою якого абонент телевізійного провайдера може придбати приватну трансляцію певної події, що проходить у прямому ефірі. Найчастіше такими подіями є боксерські шоу, а позови зазвичай отримують спортивні бари.

Починаючи з 2005 року, найбільше позовів до барів через незаконну трансляцію подали J&J Sports Productions Inc. та Joe Hand Promotions Inc., близько 3 000 кожна.

Юристи б’ють на сполох, об’єднуються і активно працюють, часто на основі pro bono, над тим, аби захистити малий бізнес, яким переважно є невеличкі сімейні бари та ресторани, від позовів із сумами у десятки тисяч доларів. Адже за відсутності належного захисту та за наявності притягнутих за вуха доказів цей бізнес може просто закритися. Крім того, за словами адвокатів, більшість відповідачів за цими позовами — заклади, власники яких є іммігрантами, що не дуже добре розуміються на американському законодавстві, часом не дуже добре розмовляють англійською та й загалом воліють не «лізти на рожон» у своїй новій країні.

Звичайно, не буває диму без вогню. На цей момент далеко не кожен бар може собі дозволити купити право на трансляцію боксерського чи іншого поєдинку. Якщо для фізичної особи тариф становить від 60 доларів США за один перегляд, то для комерційних організацій сума є значно вищою — від 2 000 доларів за подію. Тож бари намагаються зекономити у різний спосіб і у результаті одержують позови від дистрибуторів, які стверджують, що щорічно недоотримують через подібне шахрайство мільйони доларів. За словами представників J&J, компанія продає у середньому від 3 000 до 4 000 дозволів на показ кожного з поєдинків. А на деякі — зіркові — бої підписуються мільйони глядачів.

Позивачі посилаються на порушення Федерального закону про комунікації (Federal Communications Act), який дозволяє стягувати з порушників збитки у сумі до 100 000 доларів плюс витрати на адвокатів. Укупі із відео- та фотодоказами порушень це надає компаніям на кшталт J&J беззаперечну законну перевагу, що зазвичай виливається у мирову угоду із барами, які не готові судитися.

І все ж ситуація не є однозначною. Про що все голосніше говорять адвокати, які встали на захист малого барного бізнесу. Вони готові працювати безоплатно, оскільки часто-густо бари просто не можуть собі дозволити такі витрати у разі судового процесу. Крім того, їх непокоїть зухвалість самих дистрибуторів та їхніх адвокатів. Справді, поява на горизонті адвоката змушує позивачів відступати і відмовлятися від своїх претензій, адже при належному розслідуванні спливає багато цікавих деталей та сфальсифікованих доказів, у результаті чого з’являються зуст­річні позови і справа перестає бути простою.

 

Вигідний бізнес

 

Бар під назвою 8 Ball у невеликому каліфорнійському містечку теж недавно отримав позов від J&J, пише ABA Journal. Його власники вже звикли до різного роду дзвінків від шахраїв, що представляються співробітниками податкової або ж енергетичної компанії і заявляють: «або ви нам платите, або ми закриваємо ваш бізнес». Тож, отримавши листа з вимогою відшкодувати збитки, зав­дані баром компанії J&J незаконною трансляцією боксерського бою, бізнесмени просто викинули його у смітник. Коли прийшов другий лист із тією самою претензією, власники звернулися до знайомого адвоката і той надіслав листа із проханням надати докази трансляції.

Відповідь не забарилася — заклад отримав позов на 170 000 доларів. Оскільки бар, як стверджували його власники, не транслював цей поєдинок узагалі, та й сума була чималою, то було прийняте рішення боротися до кінця. У процесі боротьби брати, яким належить 8 Ball, з’ясували, що вони є далеко не єдиними, кого звинувачують у піратстві. І представляють інтереси компаній-дистрибуторів найчастіше приватнопрактикуючі адвокати, які мають у своєму розпорядженні армію слідчих-фрилансерів, що ходять по закладах і документують незаконну трансляцію, отримуючи за це винагороду.

Оскільки 8 Ball обзавівся адвокатом, позивач та його представник уже погодилися на 6 000 доларів відшкодування у разі підписання мирової угоди. Але не всім так щастить — зазвичай сума, на яку пересічний бар може сторгуватися, є значно вищою.

Адвокати, котрі готові безоплатно представляти інтереси відповідачів, стверджують, що роблять це з добрих намірів та з принципу — не можна, щоб улюблені місця багатьох людей зачинялися лише через жадібність дистрибуторських компаній, нахабність адвокатів та часто банальну халатність провайдерів.

Багато хто з представників малого бізнесу справді незаконно транслюють передачі супутникового або кабельного ТВ, включаючи канали преміум-класу, такі як HBO або Showtime, а також програми Pay-per-view. Тож дистрибутори офіційно заявляють, що вони просто борються з піратством. Та адвокати переконані, що антипіратська бізнес-модель — це не боротьба із незаконними діями, а банальне отримання доходу, адже основною метою є стягнення коштів через укладення мирових угод та винесення заочних судових рішень у федеральних судах. Юристи також говорять про те, що часто подібні справи ґрунтуються на сумнівних доказах, а самі справи не є обґрунтованими. У разі ж відсутності відповідача суди легко приймають рішення на користь дистрибуторів. Суми, що фігурують у таких рішеннях, — від тисячі до десятків тисяч доларів.

 

За ціною не постоїмо

 

Як з’ясували адвокати, один із найактивніших юристів, що представляє інтереси дистрибуторів, Томас Райлі наразі бере участь у більш ніж тисячі справ у федеральних судах декількох штатів. І це тільки верхівка претензійного айсбергу, адже багато хто готовий розв’язувати проб­лему після одержання першого ж листа з вимогою про відшкодування збитків.

Готувати одночасно тисячі претензій та позовів Райлі допомагає команда приватних слідчих. У разі здобуття доказів, з якими можна йти до суду, слідчий отримує 650 доларів. За великим рахунком, активний сищик, який добре знає «рибні місця», за один вечір може принести замовнику матеріал на 10 потенційних справ. Згідно із контрактом адвоката зі слідчими, який потрапив до рук журналістів, основними умовами для отримання винагороди є: а) свідчення під присягою про те, що людина своїми очами бачила і своїми вухами чула, як бар порушував законодавство, транслюючи спортивну подію без належної оплати, і б) дві кольорові фотографії. Якщо вдається зробити відео, це вважається додатковим плюсом.

У суді адвокатам легко спростувати належність цих доказів, оскільки майже всі слідчі, які беруть участь у подібних розслідуваннях, не є ліцензованими фахівцями. І хоча більшість із них вказують своїм місцем роботи якесь детективне агентство, юристам неважко встановити, що, як правило, цих агентств не існує. Більше того, часто подібні докази є результатами відвертої фальсифікації. Але у разі мирової угоди все це спрацьовує.

 

Без вини винні?

 

Утім, озвучують адвокати захисту й іншу велику проблему. Дуже часто малий бізнес навіть не підозрює, що підписаний на платні канали і трансляції як фізична особа, сплачуючи на порядок менше, аніж особа юридична. Останнім часом у вирі боротьби за клієнта провайдери намагаються зрівняти вартість пакетів для юридичних та фізичних осіб, але декілька років тому компаніям доводилося платити набагато більше за приватних осіб. І провайдери або їхні підрядники при установці обладнання та укладанні угод «робили знижку», реєструючи юридичних осіб як фізичних, зменшуючи таким чином вартість пакетів. Клієнти у більшості своїй навіть не підозрювали, що вони порушують законодавство, маючи неправильний акаунт. І дізнавалися про це лише тоді, коли отримували позови від дистрибуторських компаній.

Така ситуація трапилася із юристом на ім’я Марк Брегг. У 2012 році він залишив юридичну практику і відкрив власний бар у Сан-Дієго. А у 2014 йому довелося згадати бойове адвокатське минуле, коли він постав перед судом через позови від J&J Sports Productions та Joe Hand Promotions. Останні звинувачували Брегга у тому, що він купив у свого провайдера супутникового телебачення — DirecTV — права на перегляд двох поєдинків як фізична особа, суттєво не доплативши за трансляцію. Брегг стверджував, що й гадки не мав про те, що він підключений до ТВ як фізична особа. Відповідно, не довго думаючи, подав зустрічний позов і проти дистрибуторів, і проти Райлі, який їх представляв, а заодно і проти DirecTV. Із Joe Hand Promotions було укладено мирову угоду, а решта претензій усе ще у процесі судового розгляду. Хоча бар уже закрито.

Позови проти Райлі, який часто приносить до суду сумнівні докази від сумнівних слідчих, та проти DirectTV, що присвоює клієнтам неправильну категорію, вже стали доброю традицією для юристів, які захищають відповідачів у таких справах. У березні цього року чиказький адвокат Лайза Клей подала колективний позов як зустрічну вимогу у справі G&G Closed-Circuit Events v. Castillo. У рамках судового процесу, який триває вже понад два роки, відповідачами тепер стали DirecTV та юридична фірми Райлі. У травні Клей додала ще й звинувачення у рекеті у відношенні дистрибутора та фірми Райлі.

У колективному позові детально викладено схему, за якою спочатку власників бізнесу приваблюють низькою ціною на ТВ-пакети і реєструють як фізичних осіб, а потім вимагають від них гроші за порушення правил перегляду. Зазвичай бізнес одержує обвинувачення у двох випадках. Перший — коли у закладі демонструються передачі від HBO або Showtime, які не вимагають додаткової оплати, але такий показ розцінюється як використання у комерційних цілях пакета, призначеного для фізичних осіб. Другий випадок — коли сума, сплачена за перегляд певної події, є замалою з огляду на реєстрацію закладу як фізичної особи.

Цікавим є те, що у 2010 році через численні зловживання з боку підрядників та низку інших проб­лем DirecTV уклала мирову угоду з 50 штатами та округом Колумбія, сплативши штраф у розмірі 13,5 мільйона доларів та пообіцявши ліпше контролювати установників, що працюють за контрактом. Але віз і нині там. Чим, власне, і користуються адвокати, звинувачуючи компанію у недотриманні угоди.

За словами Клей, випадки з фальсифікацією доказів слідчими також не є поодинокими. У її практиці кожна десята справа про піратство ґрунтується на дачі неправдивих свідчень, наданні доказів особами, що не мають право вести розслідування або відвертому монтажі.

Скаржиться Клей і на позицію судів, які у разі відсутності у залі суду відповідачів або їхніх адвокатів пов­ністю підтримують вимоги позивачів, навіть не прагнучи подивитися на прецеденти, що вже мали місце. А  у справах, які розглядалися раніше, позивачам у їхніх позовах часто було відмовлено.

Загалом адвокати порівнюють свою роботу у таких справах із хрестовим походом, адже доводиться буквально ламати усталену практику заробляння грошей дистрибуторами за рахунок недостатньої обізнаності відповідачів та через відсутність у них коштів на судовий процес. Тим більше, що вироблена ними стратегія — залучення до справ провайдерів та подання позову проти фірм на кшталт компанії Райлі — приносить свої плоди та змушує позивачів одразу йти на поступки, а іноді й зовсім відмовлятися від своїх претензій.