№11 Листопад 2016 року → У вільний час

Хобі: Друг інтересів

Марина БАХОЛДІНА

Єдиним винятком із правила «друзів не купиш» є домашні тваринки

Цивілізованість і зрілість суспільства визначається не кількістю айфонів, церков чи довжиною бороди пересічного студента. За ставленням до тих, хто слабший і потребує захисту, можна визначити нормальних людей і суспільство загалом.
І якщо питання захисту і належного місця серед нас маломобільних осіб, осіб з особливими потребами, дітей та старих — точно не тема «вільного часу», то спро­буємо поговорити хоча б про братиків наших менших.

 

Виважене рішення

Олена ПЕРЦОВА, керівник судової практики Pavlenko Legal Group

Ґрунтуючись на багаторічному досвіді своєї родини, можу з упевненістю стверджувати, що домашній улюбленець обирає господаря, але аж ніяк не навпаки. Власне, я завжди з посмішкою кажу, що моя Аза сама знайшла мене на Facebook, а волонтер Яна та подруга Аня лише посприяли нашій зустрічі, розмістивши її фото на своїх сторінках.

Що ж стосується рішення взяти тварину з притулку, то воно було виважене впродовж років. Змалечку, маючи вдома поважних персидських котів, з роками я зрозуміла, що хочу подарувати дім тварині, якій не поталанило народитися в добрій і турботливій сім’ї.

Про своє рішення не пошкодувала жодного разу. Єдине, що трохи засмучувало декілька місяців, — це потреба доводити моїй Азі те, що її ніхто не образить та в неї завжди буде все необхідне. Моїм персидським котам така поведінка не була властива, адже вони від народження жили в абсолютній любові та уявлення не мали про те, що з ними хтось може поводитися погано. Думаю, в Ази такий досвід був…

Насамкінець додам лише одне: не бійтеся брати улюбленця з вулиці або притулку. В утриманні та поведінці вони аж ніяк не відрізняються від своїх елітних породистих побратимів, але їхня любов та прив’язаність до вас завжди будуть у рази сильнішими та відчутнішими.

 

Унікальний друг

Анна ВЛАСЕНКО, молодший юрист ЮК EVERLEGAL

Бажання завести домашню тваринку з’явилось уже давно, та, як це часто буває, графік роботи зв’язує руки. Коли ж нарешті зважила всі «за» і «проти» та вже навіть мала домовленість про чергу на кота саме тієї породи, що мені подобалась, у соціальних мережах побачила оголошення про кошенят, яких знайшли біля під’їзду. Вони знаходились на «перетримці» і дуже потребували постійної домівки. Внут­рішнє чуття підказало, що діяти потрібно впевнено і швидко. Я знала, що породисті кошенята в будь-якому випадку знайдуть свою домівку, а цих бездомних бідолах можуть і на вулицю викинути. Під впливом почуття відповідальності і бажання захистити того ж дня моя нинішня пухнаста вихованиця отримала теплий і затишний дім.

Можу сказати без сумнівів — я зовсім не шкодую про свій саме такий вибір. Із власного досвіду вже зараз бачу, що завдяки турботі безпритульні тварини стають дуже вдячними і ласкавими до своїх господарів, легко піддаються вихованню, мають величезний запас любові до тих, хто нарешті дарує їм дім.

Ветеринар порадила базовий курс профілактичних та лікувальних заходів, який ми поступово проходимо. У цілому у мене не виникало жодних труднощів у догляді за кішкою, крім, звісно, її улюб­леної процедури купання, яка щоразу перетворюється на завзяту боротьбу. Та куди ж без цього? Котячу природу не змінити.

Я вважаю проблему покинутих та безпритульних тварин доволі гострою. Її можна і потрібно розв’язувати, і до цього може долучитися кожен. Є багато притулків для тварин, які потребують вашої уваги. Наприклад, мені імпонує притулок «Сіріус». Допомога з вашого боку може бути як фінансовою, так і у вигляді звичайних відвідувань притулку для соціалізації тварин. У цілому культуру допомоги таким тваринам потрібно популяризовувати і в жодному випадку не цуратися їх, адже мати унікального «дизайнерського» друга набагато цікавіше, ніж чергову копію якоїсь породи.

 

Не залишатися байдужими

Ганна БІЛЕЦЬКА, маркетолог АФ «Династія»

Якось, виходячи з квартири, я помітила песика. Чорненький, кудлатий, з очима, немов дві намистинки, він лежав біля наших дверей. Тотошка, саме таким ім’ям ми його нарекли, завітав до нас напередодні дня народження моєї сестри (такий собі «святковий дарунок долі»). І хоч ми й намагалися відшукати господаря, він залишився з нами.

Чи доречно говорити, що ми обрали його? Ні, але не вагалися: взяти дорослу дворнягу чи надати перевагу іншому — породистому цуценяті, що відповідає певним вимогам та уподобанням. Зазначу, що рішення на користь «дворняги з вулиці» наша сім’я приймала не вперше, небезпідставно вважаючи, що породистому значно легше знайти собі родину. А пухнастий безхатько оцінить цей жест доброї волі (йому є з чим порівняти), і ми отримаємо відданого друга та надійного компаньйона, не менш розумного та красивого, ніж нащадок елітних батьків.

Проте, беручи дорослу тварину, а тим більше з вулиці, треба бути готовим до вже сформованого характеру і звичок чотирилапого. Так, через пристрасть до самос­тійного бродяжництва, Тошка якось опинився в люці і ми змушені були його визволяти; неодноразово повертався додому пораненим у вуличних бійках, а одного разу — навіть зі зламаною лапою. Ветеринари двічі накладали гіпс (наш улюбленець не міг змиритися з цим і в перший раз просто розлущив «кайдани»), і ми цілий місяць, по черзі, пильно стежили за постраждалим.

Минає час, Тотоші — 14: він майже втратив зір і стає менш жвавим, але залишається таким же улюбленим. І вже мої діточки, провідуючи бабусю із дідусем, не пропускають нагоди пограти, пообнімати та пригостити смачненьким свого найкращого пухнастого ДРУГА.

Безхатні та покинуті тварини — це проблема, і байдуже, а часом навіть безвідповідальне ставлення до братів наших менших тільки примножують її. Не всі народжуються безхатьками — дехто губиться, когось виганяють…

І можна багато говорити про необхідність чіпування тварин, обов’язкову реєстрацію їх та власників, нарікати на бездіяльність влади тощо. Та, може, почнемо з себе? Не варто тягнути тварин у будинок, піддавшись швидкоплинному бажанню чи йдучи на поводу у дитини, якщо ви до кінця не усвідомлюєте всі можливі труднощі в майбутньому, пов’язані з цим рішенням, і не готові до цього. Також важливо не допускати їх безконтрольного розмноження і, як наслідок, потрапляння небажаних нащадків на вулиці. Краще вже зробити стерилізацію — це буде гуманніше, ніж залишати малечу напризволяще.

Також зазначу, що є багато інформаційних порталів, призначених саме для безпритульних та небажаних. Достатньо розмістити фото бідолахи на такому сайті — і господар знай­деться сам.

У наших силах спробувати навести лад у цьому питанні. Тож давайте не залишатимемося байдужими.

-->