Є питання: Простій для маневрів
Одним із найскладніших завдань правового регулювання банківської діяльності є вирішення питань, пов’язаних з наданням банками послуг фізичним особам. Провідна роль у постачанні фізичним особам банківського продукту належить комерційним банкам.
Разом із тим методи правового регулювання банківської діяльності неоднорідні. З одного боку, використовуються владні приписи, властиві адміністративному праву, а з іншого — відносини банків з клієнтурою, що ґрунтуються на юридичній рівності сторін, тобто застосовується цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин.
Кожна банківська установа прагне до встановлення з клієнтами довготривалих партнерських відносин, в яких і банк, і клієнт мають свою мету, проте вони обов’язково стикаються з ризиками.
Серед наймасштабніших банківських ризиків вважається саме кредитний, негативним наслідком якого є поява проблемних кредитів. Проте визначення «проблемний кредит» має великий діапазон: від кредиту, за яким своєчасно не сплачено один чи декілька обов’язкових внесків, або після надання кредиту встановлено неплатоспроможність фізичної особи взагалі, до кредиту, за яким банк вбачає небезпеку своєчасного і повного його погашення внаслідок дії економічних, юридичних, соціальних чи інших чинників.
Справедливо буде зазначити, що особа, яка звернулася до банку за кредитом, також підпадає під дію ризиків, адже банківські установи, намагаючись отримати збільшений прибуток, використовують неабиякі хитрощі, нехтуючи інтересами людей. Так, оформлюючи кредит, клієнт не завжди обізнаний щодо прихованих комісій, можливості відмовитись від непомірних страхових внесків (так званого фінансового захисту), обов’язкових платежів за різноманітні (не завжди використовувані клієнтом) банківські послуги, наслідком чого є неочікувана переплата. Тому лише обізнаність та уважність клієнта в роботі з банківськими угодами дає можливість уникнути небажаних виплат.
Життєва необхідність
Стягнення заборгованості — неприємний, довготривалий та не завжди виправданий процес. Примусове стягнення заборгованості здійснюється в порядку судового, а потім — виконавчого провадження, відтак велика кількість банків вважають за ліпше не вступати у відтерміновані перепалки з боржниками, передоручаючи цю справу колекторам.
Протягом останніх років за різкого зниження платоспроможності українців судово-процесуальне реформування системи примусового стягнення боргів, запровадження альтернативи державній виконавчій службі, введення практики визнання фізичної особи банкрутом стають життєво необхідними.
5 жовтня 2016 року набули чинності Закони України, прийняті 2 червня 2016 року, «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VIII та «Про виконавче провадження» № 1404-VIII. Цими нормативними актами було узаконено інститут приватних виконавців, тож приватна виконавча служба має за мету стати ефективним швидкодіючим інструментом примусового виконання рішень суду.
Введення в дію вищезгаданих законів викликало в суспільстві шквал різноманітних домислів, критики, навіть побоювання повернення до епохи кінця минулого тисячоліття. Проте треба наголосити, що установа, яка має під собою законодавче підґрунтя, більш керована, оформлена у прописану форму і означена в своїй діяльності певними межами. Головною відмінністю державного виконавця від приватного є зацікавленість останнього в якнайшвидшому процесі виконання рішення суду з повернення проблемної заборгованості. Як підсумок: виконана робота + отриманий відсоток.
Однак є ситуації, які сьогодні стосуються десятків тисяч українців, коли при щирому бажанні виконати свої боргові зобов’язання перед банківською установою немає фінансової можливості. За таких обставин обґрунтовано виникає потреба у закріпленні на законодавчому рівні права фізичної особи на визнання її банкрутом.
Групою народних депутатів на чолі із заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя Сергієм Алєксєєвим розроблено і подано на розгляд проект Закону України «Про реструктуризацію боргів фізичної особи або визнання її банкрутом» (№ 2353а). Автори законопроекту переконані, що його прийняття «дасть змогу запровадити нову систему регулювання правових відносин, які сьогодні не врегулювані, шляхом впровадження її в існуючу систему банкрутства приватних осіб. Очікуються тільки позитивні наслідки від зняття напруги в суспільстві за рахунок запровадження зрозумілих, юридично обґрунтованих і ефективних механізмів розв’язання проблем заборгованості практично кожної особи під наглядом суду з додержанням прав і свобод людини у відкритому судовому процесі. Зокрема, це може стати поштовхом до нового розвитку споживчого кредитування у фінансовому секторі економіки, коли учасники кредитних і боргових відносин будуть знати, що не буває не вирішуваних ситуацій, якими б вони складними не були».
Ще однією формою партнерських стосунків між банком та фізичною особою є депозит. З 2014 року ситуація з проблемним поверненням депозитних коштів банками стала особливо напруженою і критичною, однак повернення свого вкладу залишається невід’ємним правом кожного вкладника.
Під час вибору банку, якому можна довірити свої заощадження, вкладник обов’язково має звернути увагу на те, чи є фінустанова учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО), а ще ліпше, якщо банк буде банком-агетом ФГВФО; перевірити, чи не встановлює банк (поза діючими лімітами НБУ) своїх обмежень в операціях з готівкою; усвідомлювати, що найвищі відсотки за депозитами свідчать не про високу платоспроможність банківської установи, а радше навпаки.
Спірні ситуації з повернення проблемних депозитів вирішуються в судовому порядку, проте юристи, котрі ведуть такі справи, сходяться на думці, що наступним кроком реформування судової системи потрібно законодавчо закріпити проведення скороченої процедури розгляду подібних справ.
Проблемне повернення
Протягом 2014—2015 років більш ніж 60 банківських установ було визнано неплатоспроможними, у 2016 році ще 18 банків ліквідовано, у тому числі, відповідно до нової стратегії Кабінету Міністрів України щодо управління державними банками, два державних банки («Родовід Банк» та «Державний земельний банк»).
Минулий рік означився новою судовою практикою у відновленні ліквідованих банківських установ. Так, за рішенням суддів апеляційних судів (кожна справа розглядалася окремо) стосовно дев’яти банків («Капітал», «Київська Русь», «Східно-промисловий комерційний банк», «Велес», «Українбанк», «Радикал Банк», «Фінансова ініціатива», «Союз», «Преміум») були прийняті рішення щодо визнання недійсними та скасованими ухвали Національного банку України про віднесення названих банків до категорії неплатоспроможних.
Однак, на думку експертів, повернутися вищеназваним банкам до повноцінного функціонування буде вкрай проблематично, в пресі їх означили «банками-зомбі». А вклади фізичних осіб, які не були отримані від ФГВФО до дати винесення рішення апеляційного суду, логічно повертаються до виплати начебто діючому банку. Знову колізія, знову проблемні депозити.
Підсумовуючи, варто зазначити, що реформування судової практики у вирішенні справ з погашення проблемних кредитів і повернення проблемних депозитів просунулося і наразі триває, що дає гарантію того, що засобів уникнути покарання за невиконані зобов’язання стає дедалі менше. Але ще є, над чим працювати. Найголовніше — кожен має самостійно та об’єктивно оцінювати власні можливості та ризики.
