Банківська система: Капітальний ремонт
Аналіз ключових способів докапіталізації проблемних банків, а також причин, які ускладнюють цей процес
Ключовими показниками діяльності банків, від яких залежить їхня платоспроможність, а відповідно і стабільність банківської системи в цілому, є дотримання ними економічних нормативів, а саме: нормативів капіталу (регулятивного, основного та додаткового), нормативів ліквідності (поточної, миттєвої, короткострокової), а також нормативів кредитного ризику й інвестування.
Невиконання банком зазначених нормативів є сигналом для регулятора — Національного банку України (НБУ) — про те, що банк має проблеми з ліквідністю та платоспроможністю.
Якщо ж банк не виконує нормативи капіталу, це свідчить про те, що він потребує докапіталізації.
Згідно з офіційною інформацією НБУ, станом на 26 квітня 2017 року за результатами діагностичного обстеження, проведеного НБУ протягом 2015—2016 років, 39 із 60 найбільших українських банків потребували докапіталізації.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків», зазначені банки в строк, визначений НБУ, зобов’язані здійснити капіталізацію банку та/або його реструктуризацію, реорганізацію (у тому числі, шляхом об’єднання з іншими банками) з метою забезпечення дотримання показника достатності капіталу першого рівня (тобто, основного капіталу, Н3) в розмірі не менш ніж 7 % та нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) в розмірі не менш ніж 10 %, розрахованих на період 2014—2016 років.
Однак станом на кінець квітня 2017 року докапіталізацію в повному обсязі здійснили лише 11 із указаних 39 банків.
При цьому шість банків, які з тих чи інших причин не встигли завершити процес докапіталізації у визначені НБУ строки (а саме: «Фідобанк», «Хрещатик», «Фортуна-банк», «Платинум Банк», «Діамантбанк» та «Фінбанк»), уже віднесені до категорії неплатоспроможних. Решта 22 банки ще мають шанс привести свої економічні показники у відповідність та залишитися на ринку.
Пропоную детально проаналізувати ключові способи докапіталізації проблемних банків, а також причини, які ускладнюють цей процес.
Проста арифметика
З точки зору простої математики, нормативи НБУ щодо достатності основного капіталу (Н3) та достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) виконуються банком тоді, коли в нього та його акціонерів достатньо для цього власних грошових коштів та майна.
Зокрема, відповідно до постанови правління НБУ № 368 від 28 серпня 2001 року «Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні», основний капітал банку, який є ключовою частиною регулятивного капіталу, складається з таких елементів: а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал; б) додаткові внески акціонерів у статутний капітал; в) фінансова допомога акціонерів банку; г) прибуток, спрямований на збільшення статутного капіталу; ґ) розкриті резерви — емісійні різниці, резервні фонди, загальні резерви, інші фонди.
Як показує практика, найбільш розповсюдженим на ринку способом здійснення докапіталізації з метою збільшення розміру основного капіталу банку є залучення коштів від акціонерів (як діючих, так і нових) шляхом продажу їм акцій додаткової емісії.
Характерною ознакою цього способу докапіталізації є те, що він передбачає набуття або збільшення участі в банку. При цьому якщо поріг участі перевищує 10 %, 25 %, 50 % або 75 % статутного капіталу банку, придбання відповідного пакета акцій може бути здійснене винятково за наявності погодження НБУ на набуття/збільшення істотної участі в банку.
Отримати зазначене погодження досить непросто, оскільки НБУ надає його тільки за одночасного виконання банком та його акціонерами двох ключових умов: 1) структура власності банку має бути прозорою, 2) фінансовий стан набувачів істотної участі в банку (акціонерів або потенційних інвесторів) є задовільним.
Умова перша
Давайте детальніше розглянемо кожну із зазначених умов.
Відповідно до Положення про порядок подання відомостей про структуру власності банку, затвердженого постановою правління НБУ № 328 від 21 травня 2015 року, структура власності банку є прозорою, якщо вона дає змогу визначити:
— усіх осіб, які мають пряму та/або опосередковану істотну участь (10 %) у банку або можливість значного або вирішального впливу на управління та/або діяльність банку;
— усіх ключових учасників банку, а саме: будь-яких фізичних осіб у структурі власності банку (якщо їх більше за 20, то 20 найбільших), а також юридичних осіб, які володіють 2 % і більше корпоративних прав банку. При цьому розкриттю підлягають не тільки ключові учасники банку, а й ключові учасники всіх юридичних осіб у ланцюгу володіння корпоративними правами банку;
— характер взаємозв’язків між особами, зазначеними вище (у першу чергу, відносини контролю).
При погодженні набуття істотної участі НБУ досліджує не тільки прямих та опосередкованих учасників банку, а й характер взаємозв’язків між ним та третіми особами, у тому числі з метою визначення осіб, які здійснюють вирішальний вплив на діяльність банку незалежно від формального володіння, не будучи прямо чи опосередковано власниками акцій банку, тобто його реальних (а не номінальних) власників. Варто зазначити, що НБУ має право встановлювати реальних власників самостійно, своїм рішенням (наприклад, Борис Кауфман та Григорій Гуртовий у «Платинум Банку»).
Досить неоднозначним є питання прозорості структури власності банків, власники яких володіють банком через трастові конструкції (трасти), тобто засновані на правочині (трастовому договорі, трастовій декларації тощо) режими володіння/управління майном, що передбачають розщеплення права власності на юридичне право власності, яке передається довірчому керуючому, та бенефіціарне право власності, яке передається вигодоодержувачам (бенефіціарам). Під юридичним правом власності розуміється право юридичного володіння, користування та розпорядження майном на користь та в інтересах вигодоодержувачів (бенефіціарів), а під бенефіціарним правом власності розуміється право отримання будь-якої вигоди від майна.
За загальним правилом, у разі якщо кінцеві бенефіціарні власники банку, що володіють ним через трастові конструкції, не розкриті, зазначене унеможливлює визначення всіх власників істотної участі в банку, а це є підставою для визнання структури власності даного банку непрозорою.
При цьому якщо кінцевий бенефіціарний власник доведе, що саме він здійснює вирішальний вплив на діяльність банку, незважаючи на те, що юридичне право власності на акції банку належить довірчому керуючому (номінальному утримувачу) за трастовим договором (декларації), зазначена структура власності має всі шанси бути визнаною прозорою.
Умова друга
Щодо другої ключової умови отримання погодження НБУ на набуття/збільшення істотної участі в банку, а саме — задовільного фінансового стану акціонерів (потенційних інвесторів), треба зазначити таке.
Відповідно до Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою правління НБУ № 306 від 8 вересня 2011 року, ознаками відсутності задовільного фінансового стану акціонера — юридичної особи є:
— порушення проти неї справи про її неплатоспроможність або перебування в ліквідації;
— відсутність достатньої кількості власних коштів для набуття/збільшення істотної участі в банку;
— наявність збитків;
— наявність порушень економічних нормативів (для акціонерів — банків, інших фінансових установ);
— невідповідність показників платоспроможності та фінансової стійкості (для акціонерів — юридичних осіб, що не є фінансовими установами);
— відсутність документів, що підтверджують джерела походження коштів, за рахунок яких здійснюються внески для набуття/збільшення істотної участі в банку;
— те, що з дати державної реєстрації юридичної особи — резидента, яка набуває істотну участь у банку, минуло менш ніж один повний календарний рік (для нерезидента — три роки).
Необхідно зазначити, що розмір власних коштів юридичної особи, яка має намір набути або збільшити істотну участь у банку, визнається достатнім, якщо він є більшим, ніж ціна набуття істотної участі.
Що стосується набувача істотної участі в банку — фізичної особи, то її фінансовий стан є задовільним, якщо відповідає таким вимогам:
— наявність достатньої кількості власних коштів і задовільного майнового стану;
— відсутність прострочених зобов’язань перед банками;
— відсутність прострочених зобов’язань щодо сплати податків і зборів;
— наявність документів, що підтверджують джерела походження коштів.
Потрібно звернути увагу на ряд ключових аспектів. Зокрема, власними коштами фізичної особи — набувача істотної участі в банку є лише ті грошові кошти чи інше майно, які належать їй на праві власності, тобто не підлягають поверненню третім особам (наприклад, кредитні чи позикові кошти, кошти безповоротної фінансової допомоги тощо).
Разом із цим якщо фізична особа — набувач істотної участі в банку обґрунтовує наявність у нього власних коштів у вигляді отриманих ним доходів, то НБУ визнає власними коштами тільки ті доходи, які були фактично отримані фізичною особою на законних підставах з джерел їх походження в Україні або за її межами. Тобто, доходи, які потенційно можуть бути отримані в майбутньому, для підтвердження фінансового стану фізичної особи не враховуються.
Однією з ключових вимог до підтвердження задовільного фінансового стану набувачів істотної участі в банку є їх обов’язок розкрити джерела походження власних коштів, тобто маршрут, по якому кошти надійшли до таких набувачів, із метою підтвердження легальності джерел отримання цих коштів. Причому законодавство не обмежує коло осіб, у яких НБУ може запитати документи й інформацію, що розкривають цей маршрут — регулятор має повноваження необмежену кількість разів надсилати відповідні запити не тільки до самого банку та власників/набувачів істотної участі в ньому, а й будь-яким іншим особам, від яких ці кошти надходили.
Як бачимо, процес докапіталізації банку є досить складним та довготривалим, потребує злагодженої роботи топ-менеджменту та акціонерів банку, фінансових і юридичних консультантів, а також аудиторів. Незважаючи на те, що згідно із законодавством України докапіталізація банків може бути здійснена за спрощеною процедурою, яка передбачає скорочені строки прийняття рішень державними органами, відсутність деяких обов’язкових стадій тощо, найбільше часу та зусиль іде на те, щоб довести перед НБУ наявність в інвестора власних коштів у розмірі, необхідному для придбання відповідної кількості акцій банку, підтвердити легальність походження цих коштів, а також те, що в результаті такого придбання структура власності банку буде прозорою.
