International: Китайське випередження
Інтернет-суд міста Ханчжоу — правосуддя на нових швидкостях: особливості функціонування та потенційні можливості
У сучасному світі ми вже давно не крокуємо назустріч шаленим змінам майбутнього, а чимдуж біжимо вслід за ними. У боротьбі за естафету першості рухаємося шляхом постійних відкриттів та інновацій. Ідея, не реалізована вами сьогодні, вже завтра може стати чиєюсь реальністю. Такий стан речей диктує свої правила для багатьох сфер суспільного життя, зокрема й для судочинства. Тож чи буде після таких слів несподіванкою те, що 18 серпня 2017 року в місті Ханчжоу, адміністративному центрі китайської провінції Чжецзян, розпочав роботу унікальний у своєму роді інтернет-суд?
Розпочинаючи детальний огляд історії формування та аналізу функціонування Інтернет-суду міста Ханчжоу, спершу розгляньмо коротку характеристику судової системи Китаю задля розуміння в подальшому того, яке місце в ній посів новостворений інтернет-суд.
Судова система Китаю
Згідно із Законом КНР про судоустрій, судова система держави представлена Верховним народним судом, спеціальними народними судами та народними судами різних рівнів (низового, проміжного та вищого). Інтернет-суд міста Ханчжоу належить до категорії спеціальних народних судів, організація та компетенція яких, відповідно до статті 28 цього закону, окремо визначається Постійним комітетом Всекитайських зборів народних представників (ПК ВЗНП — орган, що виконує законодавчі функції між сесіями ВЗНП — номінально верховного законодавчого органу КНР).
Фактично, спеціальні суди засновані для розгляду справ в окремих цільових галузях економіки, таким чином розвантажуючи різнорівневі народні суди. Так, крім інтернет-суду, подібним статусом володіють лісові суди, земельні суди, залізнично-транспортні суди, військові суди, морські суди тощо. Відтак, рішення підпорядкувати судочинство над діями в безкрайньому просторі Інтернету окремому суду вписується в логіку чинного законодавства країни.
Чому ж саме Ханчжоу? Враховуючи кількість мегаполісів Китаю, поставлене нами запитання є цілком логічним. Такою ж логічною є і відповідь на нього. Своєму стрімкому розвитку за останні роки Ханчжоу завдячує зосередженню в ньому величезної кількості компаній, провідних у секторах розвитку високих технологій та надання послуг. Ханчжоу привабив їх прогресивною політикою уряду, спрямованою на призначення податкових пільг для інноваційних компаній, запровадження певних механізмів стимулювання розвитку інтернет-стартапів та заохочення інвестицій для їх підтримки. Свої «потужності» в Ханчжоу зосередив також такий гігант інтернет-торгівлі, як Alibaba Group. Усі ці, а також інші фактори перетворили Ханчжоу не просто на центр електронної комерції та технологічного розвитку Китаю, а й на доміцилій для багатьох компаній, задіяних у цих сферах.
Інтернет-суд у ретроспективі
Згідно із цивільно-процесуальним законодавством КНР (стаття 22 відповідного закону), позивач подає позов за доміцилієм відповідача. Для компанії таким доміцилієм є або місце її основної діяльності, або місце її реєстрації. Оскільки низка компаній зареєстровані або функціонують саме в Ханчжоу, такі обставини природним чином призвели до перевантаження місцевих судів кількістю справ.
Ось чому два роки тому — у квітні 2015-го — Вищий народний суд провінції Чжецзян ухвалив рішення про запуск пілотної програми системи онлайн-судочинства на базі трьох низових судів Ханчжоу — Сіху, Біньцзян, Юйхан, а також суду проміжного рівня міста Ханчжоу. Функціонування програми полягало в тому, що Вищий народний суд провінції Чжецзян, усвідомлюючи часову дистанцію, яка відділяла тоді ідею інтернет-суду від реальності, розширив компетенції зазначених судів, додавши до них справи, пов’язані з інтернет-комерцією, а також ті, що виникають зі спорів щодо інтернет-платежів, прав інтелектуальної власності тощо.
У такому вигляді електронне судочинство Ханчжоу функціонувало до 2017 року, допоки в травні на базі Залізнично-транспортного суду міста Ханчжоу не було запроваджено в тестовому режимі прототип уже запущеного зараз інтернет-суду. Справи, які він був правомочний розглядати, стосувалися спорів щодо інтернет-торгівлі, відповідальності за продукцію, продану в Інтернеті, договірних спорів щодо послуг та невеликих фінансових позик, наданих в Інтернеті, спорів щодо прав інтелектуальної власності. Підставою ж для формування самостійного інтернет-суду стало ухвалення Центральною групою зі всебічного впровадження реформ Плану заснування Інтернет-суду міста Ханчжоу.
16 серпня 2017 року на четвертому засіданні Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників міста Ханчжоу було ухвалене рішення про офіційне призначення судді Ду Цянь очільницею інтернет-суду, а з 18 серпня суд офіційно розпочав свою діяльність.
Компетенція суду
Територіальна підсудність. Як було зазначено вище, за законом у Китаї територіальна підсудність визначається за доміцилієм відповідача. Таким чином, інтернет-суду підсудні ті справи, в яких доміцилій відповідача розташований у місті Ханчжоу.
Справи, підвідомчі Інтернет-суду міста Ханчжоу. До юрисдикції інтернет-суду увійшли компетенції щодо розгляду таких справ:
— договірні спори стосовно інтернет-покупок, надання послуг та невеликих фінансових позик;
— спори стосовно встановлення та з приводу порушення прав інтелектуальної власності;
— спори стосовно порушення особистих немайнових прав з використанням Інтернету;
— спори з претензією на якість продукту, проданого в Інтернеті;
— спори стосовно інтернет-доменів;
— адміністративні спори, породжені системою адміністративного управління в Інтернеті.
Сторони. Сторонами можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи.
Порядок подання позовної заяви. Від самого початку розробки інноваційної реформи за основу її практичного втілення було взято критерій простоти та зручності. Результат перевершив будь-які очікування — позов до Інтернет-суду Ханчжоу можна подати за п’ять хвилин. Порядок подання позовної заяви передбачає такі кроки: позивач має зареєструватися на позовній платформі суду із використанням номера свого телефону; після цього він має ввести інформацію про сторони та зміст спору, викласти позовні вимоги, відповідним чином їх обґрунтувавши та підтвердивши ті дані, на які він посилається, а також зазначити форму наявних у нього доказів. Після подачі позову відповідне сповіщення надходить на номер телефону відповідача, який тоді має змогу зареєструватися на платформі для спростування звинувачення. Саме в цей час сторонам надається період для примирення.
Процедура розгляду справ
Перш ніж перейти безпосередньо до процедури розгляду справи, варто зазначити, що в суді діє система примирення. При цьому є декілька варіантів проходження цієї процедури. Так, після оформлення позову та ознайомлення з ним відповідача сторонам дається період у 15 днів, упродовж якого вони можуть самотужки здійснити взаємне примирення або скористатися посередництвом спеціальної судової групи, що сприятиме залагодженню справи. Завдяки такій системі примирення станом на 19 вересня було врегульовано 300 справ, а коефіцієнт відкликання позовів становив понад 60 %.
Якщо компромісу все-таки не досягнуто, то суд, перевіривши правильність визначення підсудності та підвідомчості справи, реєструє поданий позивачем позов, за що позивач сплачує певну суму, автоматично визначену програмою. Сплата відбувається через Alipay або Online-Banking. Після призначення судом дати засідання для розгляду справи розпочинається розробка відповідачем стратегії свого захисту. Подання доказів і перевірка їх судом здійснюються онлайн — автоматизована система самостійно відображає динаміку обміну доказами. Таким чином і позивач, і відповідач мають змогу переглядати матеріали, що стосуються справи, в дистанційному режимі. Засідання проводяться за допомогою відеомоста, коли на екрані, встановленому в приміщенні суду, виводяться обличчя сторін справи. Цікаво, що 9 вересня суд уперше проходив із народними засідателями. Так, крім головуючого судді, до засідання долучилися ще один суддя та один присяжний; очікується, що суд у майбутньому розширить як діапазон своєї юрисдикції через охоплення нових категорій справ, так і перелік справ, для розгляду яких збиратиметься суд за участю народних засідателів.
Прикметно, що функції протоколіста в інтернет-суді також були піддані автоматизації — спеціальна система розпізнавання голосу самостійно вводить пояснення сторін у протокол. Після цього сторони мають змогу ознайомитися зі змістом протоколу та, упевнившись в автентичності зафіксованих у ньому даних, підтверджують це натиском відповідної кнопки в інтерфейсі судового сайту. Завдяки функціонуванню такої швидкісної електронної інфраструктури та відповідного технічного оснащення вдалося досягнути вражаючих швидкостей — середня тривалість одного засідання становить 25 хвилин, тоді як середня тривалість усього судового процесу — 32 дні. Рішення суду надсилається сторонам через Інтернет.
Оскаржити рішення інтернет-суду можна в народному суді проміжного рівня міста Ханчжоу.
Огляд деяких справ
Як уже було зазначено вище, юрисдикція суду поширюється на шість категорій справ, пов’язаних із застосуванням мережевої платформи Інтернет. Враховуючи дедалі більший обсяг операцій, проваджених користувачами глобальної мережі, кількість справ, зареєстрованих у суді, примножується на щоденній основі новими позовами. Хочемо передовсім звернути увагу на ті справи, що стосуються відновлення справедливості щодо порушення прав інтелектуальної власності, адже в сьогочасну добу будь-який продукт творчих зусиль людини може легко стати предметом незаконного поширення в Інтернеті, ставлячи автора у підневільне становище стосовно філософії вільного обміну інформацією в цифрову епоху.
Подібні випадки сформували зміст численних позовів до Інтернет-суду міста Ханчжоу; недивно, що й першою справою, яку розглядав суд, став позов китайської письменниці У Сюефен проти компанії NetEase, Inc. — китайської компанії-виробника інтернет-технологій, гіганта у сфері надання медійно-інформаційних послуг.
Позиція позивача: У Сюефен — китайська письменниця, яка під псевдонімом Ліу Ляньцзи написала роман «Легенда про Чжень Хуань», що зажив популярності серед китайської громадськості. Однак якось вона виявила в Інтернеті, що компанії Guangzhou Wangyi Computer System Co. Ltd. та Wangyi (Hangzhou) Network Co.,Ltd. на сайті свого клієнтського застосунку yuedu.163.com, який надає онлайн-послугу читання та перегляду різноманітного контенту, оприлюднили її роман без відповідного дозволу автора та справляють ціну за кожен перегляд, тобто використовують його з комерційною метою. Відтак, письменниця подала позов проти двох компаній, звинувачуючи їх у злісному порушенні її авторських прав та заподіянні суттєвих фінансових збитків, з вимогою видалення твору з даного сайту, сплати 150 000 юанів грошової компенсації та відшкодування повної вартості оформлення позову.
Позиція відповідача: обидві компанії заперечували звинувачення У Сюефен та вимагали суд відхилити позов через те, що авторські права письменниці ними не були порушені. Річ у тім, що письменниця надала права на видання та перевидання свого роману компанії Ланьшицзи, яка, в свою чергу, уклала з порталом yuedu.163.com угоду про надання прав публікації роману на своїй платформі. Термін дії цього договору сягав п’яти років із автоматичним продовженням ще на один рік (збіг його дії мав припасти на 31 грудня 2017 року). Однак письменниця дочасно припинила дію договору з компанією Ланьшицзи, що автоматично вплинуло на юридичне функціонування угоди з порталом yuedu.163.com. Відповідачі стверджували, що офіційна інформація про припинення договору між позивачем та видавцем була доведена до їхнього відома лише через п’ять місяців після припинення договору, тоді ж роман і було видалено з порталу. Відповідачі наполягали на безпідставності обвинувачення та вимозі до суду розглядати компанію Ланьшицзи як третю сторону справи. У ході судового засідання, присвяченого розгляду цього позову, сторони справи погодилися вдатися до позасудового примирення впродовж двох місяців.
Цікаво, що подібних справ уже назбиралось чимало на позовній платформі інтернет-суду. З аналогічного приводу проти тих же компаній позивалася інша китайська письменниця — Шан Сяона, чий твір також був викладений на вищезгаданому ресурсі, хоча технічно він зберігався на сервері іншого додатку — Migu, що належить компанії China Mobile. Прикметно, що інтернет-суд у таких випадках часто застосовує принцип «безпечної гавані», який полягає в такому: незаконним поширення об’єкта інтелектуальної власності в інформаційних мережах є тоді, коли цей об’єкт зберігається на сервері певного сайту; якщо ж цей сайт, як це мало місце з клієнтським додатком, лише містить зовнішнє, так зване глибоке, посилання на сервер іншого сайту, де і зберігається цей об’єкт, то за наведених умов позов не може бути обґрунтованим.
Висновки для України
На нашу думку, для України, яка наразі планує свої подальші кроки стежкою електронного судочинства, результати та досвід такої держави, як Китай, отримані вже зараз у ході судової реформи, є надзвичайно цікавими. Авжеж, кожній країні притаманні особливості її розвитку. Однак у той самий час ми маємо аналізувати наявні іноземні практики на предмет їх ефективності та можливості подальшого застосування, паралельно розробляючи власні новаторські концепти.
Отже, по-перше, цікавою є категоризація справ, підвідомчих Інтернет-суду Ханчжоу. З неї випливає визнання специфічної природи електронної комерції. Актуалізує таку реформу також факт особливої «вразливості» надання послуг за допомогою та з використанням мережі Інтернет, захисту прав інтелектуальної власності тощо. По-друге, приклад Китаю ще раз засвідчив важливість процесу примирення, який дає змогу сторонам дійти компромісу та, таким чином, зменшити в подальшому навантаження на суд. На увагу також заслуговує раціоналізація суддівського часу та автоматизація можливих процесів з використанням здобутків сучасних технологій.
У підсумку на цьому прикладі реформування судової системи та її акомодації до сучасних реалій ми маємо змогу аналізувати доцільність, необхідність та ефективність впровадження моделі спеціалізованих судів. Однією з головних переваг такої моделі є її вплив на збільшення «коефіцієнту корисної дії» судової системи загалом за рахунок залучення та роботи висококваліфікованих фахівців у вузькопрофільних спеціалізованих сферах та вироблення єдиної судової практики, яка узгоджуватиметься між собою. Серед недоліків такої системи можна назвати те, що зазвичай такі спеціалізовані суди створюються в найбільших містах з максимальною потенційною концентрацією подібних спорів, що, в свою чергу, зменшує можливість доступу сторін з інших регіонів. Однак необхідно зауважити, що у випадку виправдання сподівань, покладених на таку модель, наприклад у конкретній сфері, є можливість її подальшого розгалуження. Для України це питання — особливо важливе тепер у контексті створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності, від якого очікують якісного експертного підходу до вирішення справ та зниження рівня «конфліктності» як щодо порушень прав інтелектуальної власності, так і щодо зловживання ними. Від того, чи скористається Україна передовим, зокрема китайським, досвідом у цій сфері, залежить і те, як скоро наша держава почне рухатись на таких швидкостях, які дозволять їй гордо зайняти свою смугу на широкому автобані інноваційного світового прогресу.
