Колонка редактора: Власний досвіт

Березень добігав кінця, і ходити в теплих в’язаних рукавицях ставало жарко. Просто цьогорічна зима виявилась впертою, але весна — хитрою: вона зайшла з чорного ходу. Бо сонце живе за власними правилами, воно неминуче піднімається все вище і вище, як і Земля не перестає крутитися.

Це як з світанком: якою б довгою та темною не була ніч, ранок неодмінно наступить. Це як зі змінами: якими б радикальними і сумнівними вони не здавалися, часом можуть показати приголомшливі результати.

Як відомо, під приціл інформаційного протистояння з нашим східним сусідом потрапила культура — імпорт плодів її діяльності був сильно обмежений. Але — о диво — полиці українських книгарень не зубожіли, нам все ще є що дивитися в кінотеатрах, та й в автомобілях ми слухаємо не тільки Павла Зіброва з Іво Бобулом.

Раптом виявилось, що ми можемо знімати кіно про власних сучасних героїв. Ми згадали, що наша історія багата героями — так, суперечливими, неоднозначними, але ж такими колоритними. Раптом виявилось, що ми можемо видавати якісні літературні твори, ба більше — ми можемо і вміємо їх писати. Раптом виявилось, що ми можемо і вміємо співати — і звучимо ми, знаєте, досить по-європейськи.

Тож, читаймо «УЮ» і пам’ятаймо — перед світанком завжди найтемніше.

Христина ПОШЕЛЮЖНА,

редактор розділу «Спочатку»