Судова практика: У кадрі

Тетяна ЮЩЕНКО, адвокат, експерт програми реформування правоохоронної та судової систем «Українського інституту майбутнього»

На перший погляд, статистичні дані недавнього конкурсу до Верховного Суду свідчать про не надто велике бажання адвокатів та науковців поповнювати суддівські лави. Так, представники цих юридичних професій склали лише 30 % від загалу кандидатів. Утім, цей факт жодним чином не доводить того, що ідея відкритого конкурсу на суддівські посади себе не виправдала. Звичайна людська обережність, недовірливість або банальна відсутність можливості підтвердити необхідний стаж — ось перші причини невисокого відсотка участі представників адвокатської та наукової спільнот у формуванні нового суддівського конкурсу. До інших, однак більш глибинних причин, можна віднести небажання втрачати свободу та приватність (вільний графік роботи, відсутність обов’язку заповнювати е-декларацію, непублічність).

У контексті питання повноти використання права на участь у суддівських конкурсах звертає на себе увагу одна невідповідність. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» дозволяє адвокатам та науковцям, які мають достатній стаж професійної діяльності (5, 7, 10 років) на ряду з професійними суддями претендувати на зайняття посади судді апеляційного, вищого спеціалізованого, Верховного судів (тобто без необхідності проходження спеціального навчання). Разом із тим у випадку, якщо особа має бажання працювати в суді першої інстанції, то наявність у неї, наприклад, понад 10-річного стажу зайняття адвокатською чи науковою діяльністю жодним чином не вплине на участь у доборі кандидатів на посаду судді, зокрема в частині проходження навчання в Національній школі суддів України. Таким чином, правила логіки підказують необхідність перегляду умов участі в доборі кандидатів на посаду судді представників наукової та адвокатської спільнот на законодавчому рівні.

У світі нараховується 295 країн, кожна з яких має свою історію, характерні особливості державного устрою, модель судової системи. У процесі розвитку кожна з держав винайшла власний рецепт формування суддівського корпусу. Його «інгредієнти» залежать від багатьох об’єктивних чинників, таких як форма правління («хто здійснює владу?»), форма державного устрою («де здійснюється влада?»), форма державного режиму («як здійснюється влада?»), історія становлення держави («що передувало встановленню влади?»), приналежність її до певного типу (сім’ї) правової системи тощо. Україна мала унікальну можливість скористатись досвідом порядку призначення суддів різних країн світу, та з урахуванням національних особливостей віднайти найоптимальнішу модель. З огляду на те, що з часу запровадження цієї моделі минуло лише два роки, говорити про необхідність перегляду моделі та запозичення нової, дещо передчасно. Впровадження нового вимагає зосередженості, терпіння та віри. У тому разі, якщо з якоїсь причини високі очікування не справдяться, радила б звернути увагу на португальську модель судової системи, зокрема в частині участі громадян у процесі здійснення правосуддя.

Олександр ОНІЩЕНКО, голова практики вирішення спорів МЮФ Integrites

На старті конкурсу до нового Верхов­ного Суду, а потім і початку його роботи багато скептиків висловлювали побоювання щодо неможливості або принаймні ускладненості ефективної співпраці суддів-адвокатів, суддів-науковців і, нарешті, суддів-суддів. Водночас абсолютна більшість експертних думок зводилась до необхідності «якісного оновлення», «перезавантаження системи» та «свіжої крові» — як запоруки швидкого одужання перманентно хворої та кульгаючої української судової влади.

Попри численні проблеми з конкурсним добором, тривалістю і важкістю процедури, кількома неоднозначними персоналіями у складі Верховного Суду — мусимо все ж констатувати, що цей шлях пройдено, і ВС відбувся, а адвокати та науковці точно не пасуть там задніх. Напевно, ніхто і не очікував повної монолітності ВС як найвищої судової установи в державі. Було і є усвідомлення того, що процес гармонізації потребує певного часу.

Абсолютно природно, що у суддів, адвокатів і науковців, об’єднаних під дахом ВС, виникають дискусії навколо правозастосування, принципів, підходів і навіть викладення текстів процесуальних документів. Цього не приховують у публічних виступах як очільниця ВС, так і судді. Більше того, «інсайти» з нового ВС свідчать про подекуди категоричне несприйняття позицій суддів-суддів, суддями-адвокатами (науковцями) і навпаки. Про це свідчить і наявність окремих думок у великій кількості судових рішень нового ВС.

Знову-таки, жодної катастрофи в цьому не вбачаю. Навпаки, альтернативність думок свідчить про наявність динаміки в роботі нового Верховного Суду, чого так не вистачало Верховному Суду України. Головне в цьому процесі — залишитись вірним тим принципам, заради втілення яких судова реформа задумувалась. Абсолютно переконаний, що десять місяців існування нового Верховного Суду довели можливість і, більше того, ефективність роботи адвокатів і науковців у своїй новій якості.

Євген ЖУРАВСЬКИЙ, старший юрист PwC Legal Україна

Мета. Варто звернути увагу на те, якою саме була мета оновлення суддівського корпусу та формування нового складу найвищого судового органу. Як ми всі пам’ятаємо, в основі перезавантаження судової влади було оновлення системи та повернення довіри до судової влади. Фактично, поставленої мети вже частково досягнено, оскільки Верховний Суд відтепер можна вважати дороговказом, правовими висновками та узагальненнями якого можуть і повинні керуватись усі суди нижчих інстанцій.

За результатами конкурсу до складу нового ВС увійшли дев’ять адвокатів та 16 науковців, тобто 25 осіб із 115 відібраних, або близько 23 %, що є досить значною кількістю. До прикладу, у Верховному суді Португалії кількість осіб «без суддівського стажу» близько 10 %, а в Іспанії — 20 %.

«Нова кров» уже почала змінювати формат старої системи: нові рішення ВС викладено у новій формі, де чітко виділені позиції нижчих судів, сторін та застосовне законодавство; розгляд справ відбувається набагато швидше, ніж раніше, і загалом поліпшилася якість винесених рішень.

До закінчення першого року роботи нового ВС залишилось недовго, тому варто дочекатись грудня та зробити перші виснов­ки вже напередодні нового, 2019, року.

Нинішня кадрова модель є абсолютно безпрецедентною для України та вже демонструє свою ефективність. Безперечно, не можна виділити якісь чіткі КРІ, але рішення є в даному випадку, на нашу думку, найкращим показником. Раніше, фактично, судді обмінювались досвідом лише із суддями, що призводило до того, що судова практика не встигала «крокувати в ногу» з часом, світовим розвитком та глобалізацією. Судді застосовували старі моделі та доктрини, які не мали нічого спільного з сьогоденням. Отримавши рішення старого Верховного Суду України, часто сторони не знали, як до нього підступитись і з якого боку починати його читати.

Наразі судді в колегіях та Великій Палаті під час підготовки фінального тексту рішення можуть не лише вільно висловити свою позицію, а й дізнатися у колег (колишніх адвокатів та науковців), які і намагалися прочитати ці рішення, аби бодай щось у них зрозуміти, як правова позиція суду в подальшому може/буде застосовувалась на практиці та як інтерпретувалась нижчими судами.

Також під час розгляду складних кейсів вважаємо за необхідне здійснювати не лише колегіальне/палатне обговорення, а й долучати до цього процесу певний дорадчий орган, що скрадатиметься з науковців та адвокатів, тобто професійну спільноту.

Безперечно, позиція такого органу матиме факультативне значення для вирішення справи, але погодьтеся, думка Ради адвокатів та/або Ради науковців є вельми авторитетною. Таке поєднання досвіду та практики створило б суперсинергію з метою раз і назавжди уніфікувати судову практику у найбільш дискусійних спорах.

Нова кадрова модель, беззаперечно, зможе вдихнути нове життя у старі правові позиції та зробити нові рішення такими, що не викликатимуть шоку або подиву під час їх застосування на практиці.

Артем АФЯН, адвокат, керуючий партнер АО Juscutum

У принципі, перетікання суддівського корпусу та адвокатської спільноти логічне і притаманне багатьом країнам. Але в Україні склався унікальний шанс, коли ми маємо величезну прогалину — необхідність реформувати та оновити суддівську систему і, мабуть, що адвокатська спільнота мала б стати одним із основних донорів для цієї реформи. Утім, як на мене, все ж таки можливості використання потенціалу для залучення кадрів використані не сповна. Держава не виконала своє домашнє завдання, вона не доклала достатньо зусиль для того, щоб імідж професії суддів справді змінився, аби люди повірили, що, ідучи до судді, вони будуть справді незалежними. Тому я думаю, що у неповному використанні адвокатською спільнотою своїх можливостей для участі у формуванні суддівського корпусу винна держава.

Що стосується наукової спільноти, то тут набагато складніше. Гадаю, що науковцю важче стати практикуючим юристом. Утім, і тут є значний резерв: Україна має багато науковців у сфері права.

За яких умов я б залишив приватну практику та взяв участь у конкурсі на зайняття вакантної посади судді? Мабуть, моя відповідь буде не типовою, але жодної. Я від самого початку, з першого курсу, ба навіть до вступу в університет, розумів, що моя стежка — це тільки приватна практика. Ні за що не проміняю її — свою незалежність, можливість творчого польоту та самореалізації — на жодну державну посаду. Я з повагою ставлюсь до тих людей, які вчиняють інакше, просто це не мій шлях.

Опишіть свій ідеальний суд. Цікаве завдання. Усі знають, що я багато займаюсь автоматизацією професій та технологізацією. Мій ідеальний суд працює без участі людини, а вирішує спори за допомогою штучного інтелекту. Я розумію, що це не чекатиме нас, мабуть, у найближчому майбутньому. Однак я багато працюю для того, аби це трапилось і якомога швидше.