Подорожі: Варязьке захоплення

Про норвезький феномен повного симбіозу людини та природи протяжністю в 120 кілометрів

«Та вони якісь блаженні, ці норвежці! Ні, ти тільки уяви, у них же все по-чесному і на суцільній довірі», — захоплено розповідає мені Ольга з Кропивницького, з якою ми випадково стикаємось біля Anker Hostel в Осло. Ользі 57 років, струнка та усміхнена, вона скромно ховається за побитим життям велосипедом, на якому гордо майорить жовто-блакитний прапорець, і в деталях переповідає свою тисячокілометрову подорож з Данії до Норвегії стрімкими скандинавськими дорогами. В якийсь момент я почитаю заздрити цій невгамовній жінці, а потім кидаю оком на свій 18-кілограмовий наплічник, згадую про майбутній марш-кидок пересічною місцевістю і розумію, що її пригоди вже позаду, а мої — лише починаються. Та про все за порядком.

Слідуючи за мрією

Норвегія була моєю давньою ­мрією ще з часів шкільного минулого. Тому приїхати сюди мене спонукало безліч, часом не пов’язаних між собою, причин. Країна, яка, посідаючи 60 місце за розмірами у світі, впевнено утримує лідерство в рейтингу ІЛР (Індекс людського розвитку, так званий показник щастя), є одним із найбільших постачальників нафти у Північній Європі та визнаним експортером риби і морепродуктів — уже притягує до себе погляд. Та багатство природних ресурсів і стабільне економічне зростання навряд чи стають вирішальними при плануванні чергової відпустки. Тут на арену виходить бажання отримати все і за короткий період часу. Але, погодьтеся, вражаючі краєвиди і багате історичне минуле можна зустріти в багатьох місцях, то що ж все-таки настільки сильно приваблює мандрівників до Норвегії, що дозволяє цій маленькій країні вже багато років впевнено входити у двадцятку найкращих туристичних місць світу?

Це запитання адресую Дмитрові, гіду, що вже декілька років водить походи по Національному парку Ютунгаймен, одній з найвизначніших природних пам’яток Норвегії загальною площею в 1 151 км². З ним ми знайомимось на березі озера Г’єнде у мальовничому туристичному притулку Мемурубу, де має розпочатися мій десятиденний піший маршрут протяжністю в 120 кілометрів. Крокуючи гірською стежкою, щедро всіяною каменюками вулканічного походження, гід замислюється лишень на хвилину, а потім починає розповідати про норвезький феномен повного симбіозу людини та природи: «Дуже вражає, коли вперше стикаєшся з тим, як вони бережуть та піклуються про дари природи, будуючи своє життя не всупереч їй, а завдяки. У них хочеться вчитись, аби потім спробувати втілити такі ж принципи вдома, в Україні. А ще хочеться постійно повертатися назад».

І з цим важко не погодитись. Особисто мене бажання ще раз повернутися до Норвегії «накрило» посеред маленького, закинутого хутора Веттісморкі, з якого відкривається неперевершений краєвид на найвищий в Європі водоспад Веттісффосен (висота вільного падіння води — 275 метрів). У відірваному від цивілізації місці панує чистота та порядок. Поодинокі місцеві відпочивальники скрупульозно сортують сміття і з властивим усім норвежцям непохитним спокоєм спостерігають, як на покритих мохом та травою дахах низьких дерев’яних будиночків пасуться кози. Ці «живі» дахи, що вже стали візитівкою Норвегії, дуже доречно відображають майстерне поєднання розуму людини та сили природи. Ще в далекому середньовіччі норвежці зрозуміли, що без знач­них витрат вони можуть отримати якісний та надійних дах, що не лише добре забезпечує тепло- та гідроізоляцію, а ще й покращує загальний мікроклімат у домі, органічно вписуючись у вже існуючий ландшафт.

Ландшафт, традиції, кухня

Органіка та цілісність ландшафту є чи не ключовою деталлю в норвезькій архітектурі. Як і століття тому, архітектори віддають перевагу дереву та іншим природним матеріалам, зберігаючи вірність простоті та зручності. Винятком можна вважати Осло, що за останні роки вперто намагається перебрати на себе роль флагмана модерністської архітектури. І поки за межами столиці панують спокійні та виважені форми, на берегах Осло-фіорда розкинувся один із найбільш обговорюваних у Норвегії архітектурних проектів — район Barcode. Уперше потрапивши туди, легко відчути себе незначною піщинкою у світі велетнів. Масивні бетонно-скляні конструкції, спроектовані голландською фірмою MVRDV, настільки контрастують зі звичним образом міста, що складається враження, ніби ти випадково потрапив у зовсім інший вимір. Не дивно, що спочатку понад 70 % містян були проти будівництва району. Та побудований у 2016 році Barcode не залишив Осло іншого вибору, окрім як змиритися і навчитися з ним жити. Два роки потому район став новою візитівкою міста, а в данину старим традиціям дахи бетонної новобудови швидко перетворились на маленькі імпровізовані сади та городи.

Традиції та культура — це ще одна беззаперечна перевага Норвегії. І тут вибагливому туристові є де розгулятися. Від міфічних тролів та гномів до легендарних вікінгів. Кожен куточок Норвегії має свою унікальну і часто авантюрну історію з пригодами, битвами, королями та принцесами. Що парадоксально, самі норвежці не надто в захваті від такої історії. За словами Інгрид, менеджера з Бергена, важко пишатись предками, що грабували і вбивали всіх без винятку. Та мандрівникам такі деталі знати необов’язково. Саме тому полиці крамниць ломляться під вагою сувенірів, а вулична реклама закликає зануритися у світ войовничих «вовків півночі». Але якщо зазирнути трохи далі, за блискучу завісу з голлівудських фільмів, стає зрозуміло, що історія і культура Норвегії — багатогранніша та глибша, ніж ми уявляємо, так само, як і історія вікінгів. Особливо яскраво це відчувається в Norsk Folkemuseum в Осло. Музей під відкритим небом наочно показує та розповідає про культуру і традиції норвежців, починаючи з ХІІІ століття. Тут дуже легко загубитись на цілий день, плавно кочуючи від одного старовинного обряду до іншого. Головне — уважно вивчіть програму заходів і спочатку відвідайте традиційне сватання, а вже потім старовинний похорон. Бо в зворотному порядку це видається досить гротескно.

З кухнею Норвегії мене поспішає познайомити Алі з Ванкувера. Етнічна норвежка Алекса приїхала на батьківщину своєї сім’ї вперше, але на вузьких вуличках Осло почувається досить упевнено. Даються в знаки дитячі розповіді дідуся. Ми прямуємо до супермаркету Kiwi Toyen. Здається, Алі знає все і про в’ялену ковбасу з м’яса лося, і про традиційний солодкий коричневий сир бруност, і навіть про снореброди, відриті бутерброди з дарами моря. На жаль, про це все Алі може тільки розповідати, не куштуючи. Горді та віддані своїй культурі норвежці, навіть в еміграції намагаються привити своїм нащадкам відчуття дому. В Аліному випадку це призвело до того, що, переївши в дитинстві, з подачі дідуся, лютефіску (ще однієї традиційної норвезької страви, яка фактично є замоченою у соді сушеною рибою), дівчина вже не може переносити нічого, що має хоч трохи виражений різкий аромат.

Перевірити на собі магічну силу лютефіску можна на рибному ринку в Бергені. Одне з найпривабливіших туристичних місць Норвегії приваб­лює туристів обіцянками смачних та екзотичних страв. На маленькому клаптику набережної, одразу навпроти знаменитого району Верф Брюгген, що входить у список все­світньої спадщини ЮНЕСКО, з сьомої ранку на голодних мандрівників чекають всі принади Норвезького моря, від звичного нам оселедця Matias до китового м’яса, яке вам просто доведеться розділити з місцевими чайками. По-іншому ці санітари міста вас із-за столу не випустять. Попереджую одразу: ціни відверто кусаються. За скромний обід з тріски, палтуса і легкого салату можна віддати близько 50 євро.

У кожного своя Норвегія

Узагалі ціни — це певно те єдине, що може налякати туристів у Норвегії. Проживання у найдешевшому хостелі обійдеться від 25 євро за ніч, у горах ціна буде ще вищою. Так, у туристичному притулку Spiterstulen, що знаходиться біля підніжжя найвищої гори Скандинавського півострова — Гальгепігген (висота 2 469 метрів), за ліжко можна віддати 40 євро, сніданок коштує 17 євро, а вечеря — 39. Середній чек у супермаркеті стартуватиме від 35 євро, але при цьому на поодиноких стихійних ринках цілком можна придбати фрукти та овочі за відносно демократичними цінами. Вартість чашки кави коливатиметься від одного євро в кавовому автоматі до п’яти євро в недорогому ресторані. А от любителів провести вечір за келихом вина в Норвегії може чекати розчарування. Міцний алкоголь можна придбати лише у спеціалізованих магазинах і то не пізніше ніж 17—18 вечора. При цьому будьте готові до шалених черг і таких само цін. Пивні напої у вільному доступі продаються в супермаркетах лише до 19.00. Ціна за пляшку стартує від п’яти євро.

Та всі ці деталі відходять на другий план, варто лише вперше вдихнути повітря над Согнефіордом чи прогулятись у затінку ботанічного саду в Осло, чи просто безкінечно довго милуватися кришталевими льодовиками Скандинавських гір.

У кожного мандрівника своя Норвегія. Хтось приїжджає помилуватися краєвидами, перевірити себе на витривалість серед кам’янистих схилів чи відшукати сліди войовничих вікінгів, а хтось, як мій новий знайомий Ноа із Канади, прагне віднайти трохи особистого простору. З Ноа ми випадково познайомилися в мій останній вечір в Осло. Переплутавши час вильоту літака і втративши впевненість у завтрашньому поверненні до Києва, я понуро сиділа на терасі хостелу, неквапливо потягуючи найдорожчий у своєму житті яблучний сидр за 12 євро, аж поки із стану заціпеніння не вивів вигук молодика за сусіднім столиком. Ноа приїхав до Норвегії три тижні тому і майже одразу вирішив, що хоче залишитись. «Ти не розумієш, — переконував він мене,— вони ж геть інші! От удома всі так і намагаються обійняти мене чи залізти в особистий простір, при цьому їм начхати, хто я такий. А тут мене слухають і цінують, не завдаючи при цьому жодного дискомфорту. Неймовірні люди! Ти наче в колективі, але при цьому можеш бути сам».

Можливо, саме в цьому і полягає феномен Норвегії? Може, справа не у фіордах, стабільній економіці, горах, льодовиках чи вікінгах, а у самих людях? Таких, як і тисячі років тому — сильних, відкритих світу, але при цьому таких, які поважають свою і чужу свободу. Вільних. Мабуть, усе ж таки Ольга з Кропивницького трохи помилялася: норвежці не блаженні, вони просто інші, і від цього надзвичайно щасливі.

А на літак до Києва я все-таки встигла, щоправда, це вже геть інша історія.