№6 Червень 2019 року → У вільний час

Культура: Арсенал так Арсенал

Христина ПОШЕЛЮЖНА

Якщо книга — зброя уповільненої дії, то на IX Міжнародному книжковому фестивалі її був цілий Арсенал

Книгу спочатку треба прочитати. Саме тому її варто віднести до зброї повільного реагування. Слово діє значно швидше, досягає своєї цілі миттєво — якою доброю чи злою ця мета не була б.

Концентрація слів, книжок та людей, які роблять і перше, і друге для нас досяжним, на IX Міжнародному фестивалі «Книжковий арсенал» зашкалювали. Цьогорічна фокус-тема «Сусідство: відкрите питання». Сусідство в межах однієї вулиці, держави, материка. Геополітичне. Історичне. Чи, якщо хочете, культурне. Людство тяжко співіснує. Але культура, у всій своїй багатогранності, — це чи не єдиний спосіб, здатний об’єднати і якщо не примирити, то хоча б зробити це співіснування стерпним.

«Книжковий арсенал», традиційно, пройшов наприкінці травня (22—26) у Києві. Якраз тоді, коли дощі вже ставали по-справжньому літніми, каштани доцвітали, а столиця готувалася до свого Дня народження. Та жоден дощ не спроможний налякати кілометрову чергу перед входом до Мистецького Арсеналу. Жодні каштани не здатні виманити людей із тієї черги з тим, щоб насолоджуватися останніми весняними днями деінде. І жоден новий міст не здатен створити конкуренцію живим легендам української сучасної літератури.

За підрахунками організаторів, цьогорічний «Книжковий арсенал» відвідали 57 тисяч людей, що на чотири тисячі більше, ніж було торік. «Останнім часом я тільки це і чую: «О, а я читаю тебе у Facebook» — каже молодий письменник, перекладач, блогер після того, як з ним знайомимось ми. Ми також читаємо його у Facebook. Цьогорічний Арсенал став чудовим майданчиком для розвіртуалення. За останні декілька років ті, кого вважають лідерами суспільної думки, виросли, додали собі підписників та відчутно загострили своє авторське перо.

І ще трохи цифр від організаторів: протягом п’яти днів заходу понад тисячу новинок представили 150 українських видавництв; ілюстратори, дизайнери та художники — виставкові проекти, а у програмі фестивалю відбулась 491 подія; понад 90 іноземних гостей приїхали із 30 країн. Більше обтяжувати вас цифрами не будемо. Тільки словами.

Найгіршим на цьому святі Слова було те, що чимало подій відбувалося одночасно, а клонування, незважаючи на стрімкий розвиток біотехнологій та генної інженерії, розкіш, наразі, недосяжна. Доводилося вдовольнятися хіба що продуктами інформаційних технологій. Найпопулярнішими подіями став спеціальний проект «роздІловI. знаки взаємодії». Одним із учасників заходу був відомий поет та письменник Сергій Жадан. Не менш людною виявилась зустріч з ­Доржем Бату (США) з нагоди виходу у «Видавництві Старого Лева» книжки «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Центр громадянських свобод та Український ПЕН організували подію «Листи з неволі» — відомі українці читали листи заручників Кремля. Ця подія також зібрала чимало небайдужих. Однією з найпопулярніших локацій став «Ветеранський намет», де учасники бойових дій та волонтери презентували власні книжки про російсько-українську війну.

Примітно, що аншлаги збирали навіть ті події, яких не було у розкладі фестивалю. Так буває, коли на одній сцені збираються найкращі українські представники горору (а результати їхньої творчої діяльності було зібрано до того в одній антології).

«Ніхто не народжується героєм. Ніхто не народжується легендою. Ними стають протягом життя», — говорить Вахтанг Кіпіані, український журналіст, публіцист та історик, під час презентації своєї нової книги, присвяченої справі поета, дисидента Василя Стуса. Компанію Кіпіані на сцені склав Василь Овсієнко — уральський співкамерник Стуса. На його думку, справа Стуса — це смертний вирок усій Російській імперії, і ми будемо свідками цієї смерті. Овсієнко відзначив, що з уральського ув’язнення вдалося врятувати лишень шість віршів Стуса, а їх було більш ніж сотня. «Це страшний злочин російського імперіалізму проти української літератури» — переконаний Овсієнко.

«Культура — це символічне поле, де і гуртується моноліт, який потім скріплює суспільство. Це осередок смислів, за рахунок якого ми можемо відбутися як суспільство», — зазначив один із учасників презентації, присвяченої суспільству і тому, чому воно все «профакапило». «Якщо ви хочете піднятися в небо, недостатньо малювати картини і співати журливих пісень. Потрібно сідати в літаки!» — стверджує інший учасник дискусії, присвяченої творчості Аґнона, єврейського письменника, вихідця з Галичини, лауреата Нобелівської премії з літератури 1966 року.

Отже, «Книжковий арсенал» це трохи більше, ніж просто про книги.

Це історії про те, як стати «Богом чорних обкладинок».

Історії про те, як молоді письменники шукають собі видавця, як видавці знаходять собі не тільки авторів, а й перекладачів та партнерів для освоювання ринку аудіокниг.

Це там можна дізнатися, що у видавництві N немає проблем з коректурою. У них узагалі немає коректури. І про те, що словосполучення «український Стівен Кінг» уже давно стало мемом. Утім, значення творчості Короля горору — Кінга — для української літератури переоцінити неможливо.

Укрсучліт розвивається стрімко. Так, експерти закидають книжковому ринку країни відсутність далекоглядної перспективи, однак, у короткочасній перспективі їм рівних немає. Укрсучліт — це мозаїка із різних ідей, потреб, світоглядів і ментальностей, яка у результаті створює цілісну картину. Над нею працює багато закоханих у свою справу людей: видавців, авторів, перекладачів, редакторів, ілюстраторів…

Можна довго розмірковувати над тим, чого бракує українській сучасній літературі. Але набагато важливіше говорити про те, що у неї вже є. Це суперінтелектуальне ком’юніті індивідуальностей з різних куточків України, яким не треба пояснювати різницю між магічним реалізмом Маркеса і Борхеса (користуючись нагодою, передаю щиросердечне спасибі Оксані, яка пояснила значення цього терміна авторові цих рядків). Особистостей, які свого часу присвятили себе Слову, стали його посланцями з тим, аби змінювати людей, а заразом і цілий світ.

-->