Судова практика: Альтернативна історія

Судовий спосіб вирішення конфліктів давно поступився своєю монополією. І хоча Конституція України гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина, судова тяганина, непрогнозованість результату, корупційні та інші ризики зробили свою справу: все більше і більше постраждалих (чи то фізичних осіб, чи то суб’єктів господарювання) вдаються до позасудових чи альтернативних методів вирішення спору. І якщо такий інструмент, як медіація, є не надто популярним та пропрацьованим в Україні, то інститут арбітражів (комерційного та інвестиційного) успішно застосовується у нашій країні та за кордоном. Юристи добре ознайомлені з альтернативними методами вирішення спорів, зокрема арбітражами, та діляться їхніми недоліками і перевагами з читачами «УЮ». Адже, як стверджує один із наших коментаторів, «альтернативне вирішення спорів є єдиною противагою корпоративній війні, яка може затягнутися на роки і породити велику кількість судових спорів»

Які переваги та недоліки арбітражу варто враховувати перед тим, як передати спір на його розгляд?

Олександр КУЩ, юрист ЮФ Aequo

Мирослава САВЧУК, радник ЮФ Aequo

Арбітражний розгляд усе більше набирає популярності як альтернативний спосіб вирішення спорів. Однак перед тим, як передати спір до арбітражу, сторонам необхідно усвідомити його основні переваги і недоліки.

Серед переваг арбітражного розгляду, порівняно з розглядом спорів у національних судах, найчастіше називають, зокрема, такі:

Можливість обрання професійних арбітрів зі спеціалізацією.

Оскільки більшість комерційних спорів стосуються вузькопрофільних аспектів, сторони часто обирають арбітрів з компетенцією в окремих галузях права. Більше того, сторони можуть обирати арбітрів, які також мають технічний досвід у відповідних сферах: інформаційні технології, фармацевтика, енергетика, будівництво тощо, порівняно з суддями національних судів із суто юридичною спеціалізацією.

Конфіденційність.

Сторони самостійно визначають умови конфіденційності арбіт­ражного розгляду. На відміну від рішень національних судів, арбітражні рішення публікуються лише зі згоди сторін.

Процесуальна автономія.

Сторони разом з арбітрами адаптують процес під конкретний спір, а не сліпо підпорядковуються національному процесуальному законодавству. Наприклад, якщо бізнес сторін є чутливим до уваги медіа та суспільства, сторони можуть встановити суворі вимоги щодо конфіденційності процесу.

Визнання та виконання арбітражних рішень у більшості країн світу.

Для виконання судового рішення на території іншої держави необхідно мати двосторонній договір про визнання і виконання судових рішень з цією державою. У той же час для виконання арбітражного рішення необхідно лише переконатися, що країна є стороною Нью­Йоркської конвенції з визнання та виконання іноземних арбітражних рішень. Станом на вересень 2019­го Конвенцію ратифікувало 160 держав, включаючи Україну, які взяли на себе зобов’язання визнавати та виконувати іноземні арбітражні рішення. Разом із цим національні суди більшості країн підтримують тренд проарбітражності, висловлюючи свою підтримку цьому методу вирішення спорів. Така ефективність вирішення транскордонних спорів є основною причиною того, чому арбіт­ражне застереження все частіше стає невід’ємною складовою договорів з іноземними контрагентами.

Остаточність рішень.

Арбітражні рішення є остаточними та підлягають оскарженню лише з вичерпного переліку процесуальних підстав. Рішення не може переглядатися по суті, що економить час та збільшує передбачуваність арбітражного процесу.

Нарівні із зазначеними перевагами, порівняно з національними судами, арбітраж також має деякі недоліки:

Якість має свою ціну.

Арбітраж є недешевим задоволенням, адже, окрім гонорарів юристів, необхідно ще сплачувати чималі збори в арбітражних інституціях (або самостійно їх покривати у разі арбітражу ad hoc) для покриття організаційних витрат, гонорарів арбітрів тощо.

Строки розгляду справ.

Донедавна однією з переваг арбітражу над вирішенням спорів у національних судах часто називали прискорений строк розгляду справ. У той же час на практиці строки арбітражного розгляду, особливо складних комплексних спорів, усе частіше є співмірними зі строками судового розгляду або більшими за них та можуть вимірюватися роками.

Певні процесуальні обмеження.

Оскільки повноваження арбітрів базуються на угоді сторін, можливість залучення третіх осіб до розгляду спору в рамках арбітражу є обмеженою. Так само обмеженою є можливість забезпечення позову в рамках арбітражного розгляду. Неарбітрабельність певних категорій спорів унеможливлює їх передачу на розгляд до арбітражу.

Зазначені вище переваги роблять арбітраж одним із найприваб­ливіших методів вирішення комерційних спорів, оскільки дозволяють оминути певні недоліки національної судової системи та підвищити ефективність вирішення спорів шляхом формування приватного процесу, що відповідає потребам сторін. При цьому забезпечити максимальний ефект переваг арбітражу та мінімізувати його недоліки можливо шляхом написання правильного арбітражного застереження, яке врахувало б специфіку господарської діяльності обох сторін та максимально відповідало б їхнім інтересам.

Альтернативне вирішення спорів — це міжнародний тренд чи ефективний формат вирішення спорів? Чи стане така форма вирішення конфліктів популярнішою?

Наталія БЕЗХЛІБНА, юрист Asters, сертифікований медіатор CEDR (Велика Британія)

Розглядаючи це питання, варто зробити кілька кроків назад і подивитися на нього спочатку на парадигмальному рівні. Самі способи альтернативного вирішення спорів — це вже конкретні інструменти, які варто обирати з огляду на ситуацію та контекст. У той же час ці інструменти базуються на зов­сім іншій парадигмі порівняно із судовим розглядом. Судовий процес — змагальний, сторони змагаються одна проти одної і передбачається, що хтось один виграє, а інший — програє. Тоді як парадигма альтернативного вирішення спорів — сторони разом проти проблеми. Це інша філософія, яка не так виснажує фінансові, часові та емоційні ресурси. Проте потребує активного включення сторін у розробку рішення. Цей тренд досить активно розвивається на Заході з часів Паундської конференції 1976 року, коли концепція правосуддя була презентована як будинок з багатьма дверима, одна з яких — суд, а поруч із нею — є низка інших варіантів. У той же час парадигмальні зміни у підходах до будь­чого в суспільстві майже неможливо привнести ззовні — суспільство має само дозріти до такої зміни. Західні країни вже активно використовують інструменти альтернативного вирішення спорів не тільки в комерційних, цивільних чи сімейних спорах. Наприклад, у складі Європейської комісії є окремий підрозділ, який відповідає за допомогу іншим підрозділам, використовуючи інструменти медіації, фасилітації та діалогів у роботі над розробкою документів. До того ж в Європі майже на кожному сайті компанії, яка безпосередньо надає послуги споживачам, із впровадженням Директиви щодо альтернативних методів вирішення спорів у питаннях взаємодії із споживачами (Directive of 21 May 2013 On alternative dispute resolution for consumer disputes and amending Regulation (EC) No 2006/2004 and Directive 2009/22/EC), можна знайти контакти їхніх медіаторів на випадок, якщо споживач не задоволений результатами розгляду його скарги на якість послуг. В Україні ж тренд щодо альтернативного вирішення спорів наразі також набирає обертів. Про це говорить і приєднання України до Конвенції ООН «Про міжнародні угоди за результатами медіації», і робота над законопроектом про медіацію, і посилання на запровадження механізмів альтернативного вирішення спорів у діяльності органів державної влади у паспортах реформ. Крім того, у нас уже затверджений і діє Державний стандарт соціальної послуги посередництва (медіації) (наказ Міністерства соціальної політики України від 17 серпня 2016 року № 892), а також запроваджена та кілька років діє Рада бізнес­омбудсмена — це також один із форматів альтернативного вирішення спорів. Тому наразі варто говорити, що альтернативне вирішення спорів — це той тренд, який запроваджує новий формат та надає інструменти, що дають змогу ці спори ефективно вирішувати.

Сергій ОЛЕКСІН, юрист ЮФ Aequo

Альтернативне вирішення спорів як поняття виникло в США у 60­х роках минулого сторіччя. При цьому, на відміну від Європи, де до альтернативного вирішення спорів включаються всі способи вирішення спорів, окрім судового, в США це поняття є більш вузьким і не включає третейський розгляд. На сьогодні до альтернативного вирішення спорів в Україні можна віднести переговори, медіацію і третейський розгляд. Варто відзначити, що в Україні збільшення популярності захисту прав у судовому порядку фактично призвело до перевантаження судової системи. При виникненні будь­якого конфлікту сторони почали звертатися до суду. Як наслідок, з’явилась велика кількість судових справ, розгляд яких суттєво затягується. Більше того, навіть сформувалась така стратегія захисту із завідомо програшною позицією, як максимальне затягування судового розгляду. Звісно, така ситуація не є прийнятною для господарюючих суб’єктів, які прагнуть якнайшвидше вирішити спір і продов­жувати свою діяльність. У такій ситуації, щоб уникнути судової тяганини, сторони можуть використовувати позасудове врегулювання спору. Важко оцінити, наскільки такий формат є ефективним, проте опосередковано тренд застосування альтернативних способів вирішення спорів підтверджується зменшенням кількості поданих господарських позовів з 75 тисяч у 2017 році до 58 тисяч у 2018 році. Цілком імовірно, що альтернативне вирішення спорів стає міжнародним трендом через наявність низки об’єктивних факторів, до яких можна віднести підвищення вартості юридичних послуг (судитися стає дорожче) та збільшення цінності часу для самих компаній. Так, прискорення бізнес­процесів має наслідком те, що вигідніше зекономити час і домовитись з опонентом шляхом прийнятних поступок, ніж застрягти у судових спорах. Крім того, альтернативне вирішення спорів раціонально використовувати, зокрема, у складних корпоративних конфліктах, які неможливо вирішити в одному судовому процесі. У такій ситуації, альтернативне вирішення спорів є єдиною противагою корпоративній війні, яка може затягнутися на роки і породити велику кількість судових спорів. Проте обов’язковою умовою застосування альтернативних способів вирішення спорів є впевненість сторін, що досягнуті домовленості виконуватимуться. З цією метою в процесі має створюватись чіткий механізм гарантій виконання домовленостей сторонами. Звісно, альтеративне вирішення спорів ніколи повністю не замінить судовий розгляд. Так, наприклад, подібний формат є неприйнятним у ситуації боротьби проти рейдерського захоплення бізнесу або спорах з державними органами чи прокуратурою. Таким чином, альтеративне вирішення спорів цілком може набувати більшої популярності при вирішенні конфліктів за умови, що сторони (а) готові до взаємних поступок, (б) прагнуть швидкого вирішення спору та (в) погоджують дієвий механізм виконання взаємних домовленостей.

Чи користується міжнародний комерційний арбітраж більшою довірою, аніж державні суди? Чому? Які переваги та недоліки арбітражу варто враховувати перед тим, як передати спір на його розгляд?

Валерія ШУЛЯК, молодший юрист МЮГ Eterna Law

Останнім часом особливої популярності набули альтернативні методи вирішення спорів між суб’єктами господарювання, а лідируючу позицію серед них за правом зайняв арбітраж як альтернатива судовому розгляду. Зокрема, Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово­промисловій палаті України тільки у 2018 році прийняв до розгляду 286 справ, Лондонський міжнародний арбітражний суд (LCIA) — 317 справ, а Міжнародний арбітражний суд при Міжнародній торговій палаті (ICC) — 842 справи. Збільшення кількості справ, які передаються на розгляд до міжнародного арбітражу, є свідченням значної довіри до цього способу вирішення спорів.

Однак перш ніж прийняти рішення щодо передачі спору для вирішення в міжнародному арбітражі, потрібно врахувати всі переваги та недоліки.

Основною перевагою арбітражного розгляду вважають, перш за все, можливість сторонами призначити неупередженого арбітра, який володітиме необхідними знаннями у відповідній галузі для вирішення спору. Іноземні контрагенти, як правило, намагаються уникати вирішення спорів у судах. Це зумовлено відсутністю довіри до компетентності і неупередженості суддів певної держави, адже сторони не можуть законним шляхом вплинути на призначення того чи іншого судді. Разом із тим іноді практикується призначення арбітрів не лише юристів, а й інших фахівців. Наприклад, арбітри Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (ГАФТА) — це, як правило, агротрейдери із значним досвідом у сфері торгівлі зерном і кормами.

Іноземні контрагенти намагаються уникати державних судів через можливу наявність корупційної складової. Фундаментальними принципами арбітражного розгляду є безсторонність і нейтральність арбітрів, а, як свідчить практика, приватне спілкування арбітражного трибуналу/арбітра лише з однією із сторін може мати серйозні наслідки, аж до визнан­ня арбітражного рішення недійсним.

Наступною перевагою арбітражів є сувора конфіденційність. Якщо в державних судах діє принцип гласності судового розгляду, то арбітражний розгляд є закритим, а будь­яке опуб­лікування інформації щодо арбітражного розгляду можливе лише з дозволу сторін.

Важливою перевагою арбітражів є відносно проста і гнучка процедура розгляду справи. Так, сторони можуть обрати будь­яку особу своїм представником, незалежно від наявності у неї статусу адвоката. Зазвичай в арбітражних установах діє свій регламент, але його правила відносно прості, порівняно з процесуальними правилами державних судів. Більше того, деякі арбітражні регламенти передбачають спрощену процедуру для розгляду невеликих вимог із нескладними обставинами справи.

Ще однією перевагою арбітражів є остаточність рішення і неможливість оскаржити його по суті. Таким чином, сторони можуть оскаржити арбітражне рішення з процесуальних підстав і лише у виняткових випадках, як­от недійсність арбіт­ражної угоди, винесення рішення арбітражним судом, який не був визначений арбітражною угодою сторін, тощо.

До основних недоліків арбітражу варто зарахувати неарбіт­рабельність деяких спорів, обмеженість у можливості застосування заходів забезпечення позову. Також витрати на арбітражний розгляд не будуть меншими, аніж на судовий розгляд. Більше того, в деяких арбітражних інституціях, наприклад у ГАФТА, кожна зі сторін самостійно несе свої витрати у ході арбітражу.

Отже, для обрання найбільш оптимального способу вирішення спору варто враховувати обставини справи, всі ризики і можливість виконання рішення.