Тема: Рейдерство чи в межах закону?

Усунення суперечливих моментів на стадії укладання угоди дасть змогу запобігти можливим спорам у бізнес-конфлікті

В основі переважної більшості рейдерських захоплень в Україні є корпоративний чи бізнес­конфлікт. Практика показує, що досягнуті на початку домовленості часто забуваються або відбувається їх викривлення. А потім юристи починають використовувати всі доступні засоби для захисту. Кожен — свого клієнта. Але, як правило, в подібних конфліктах є дві правди. Тому іноді дуже важко відрізнити рейдерство від законних дій, спрямованих на повернення власності.

Зафіксувати та вжити

Поняття «рейдерство» у вітчизняному законодавстві немає, хоча його використовують у своїй риториці практично всі найвищі посадовці країни. Із напрацьованого досвіду боротьби із рейдерством можна виокремити декілька ознак, які точно будуть кваліфікуватися як недобросовісне захоплення власності. По­перше, це використання послуг сумнівних суб’єктів реєстрації. Донедавна це були комунальні підприємства та їх філії. По­друге, це підробка документів, у тому числі підписів нотаріусів. По­третє, це протиправне втручання у системи реєстрації речових прав та підприємств. За наявності хоча б однієї з цих ознак неважко кваліфікувати відповідні дії як рейдерство.

Термін «рейдерство» охоплюється декількома нормами Кримінального кодексу України. Це підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації (стаття 205¹), протидія законній господарській діяльності (стаття 206) та протиправне заволодіння майном підприємства (стаття 206²). Та на практиці правоохоронні органи кваліфікують такі дії як шахрайство (стаття 190), але з цим погодитися не можна. З чим пов’язана така хибна тенденція до неправильної кваліфікації рейдерських атак, не зрозуміло. Можливо, це викликано статистичною необхідністю. У будь­якому разі кваліфікація рейдерських атак за статтею «Шахрайство» суттєво звужує процесуальні можливості правоохоронної системи до якісного розслідування цих злочинів.

До угод, пов’язаних з відчуженням майна, змінами у структурі власності тощо, потрібно завжди підходити комплексно, творчо та з розумним скептицизмом. Раджу підходити до угоди з такої точки зору, що її головна мета — запобігти будь­яким спорам, а тому потрібно прибрати всі натяки на можливі неврегульовані положення.

Структуру угоди радимо розбити на окремі етапи. На підготовчому етапі треба зафіксувати конкретні домовленості сторін. Формулювання мають бути максимально простими і конкретними з метою уникнення неоднакових їх тлумачень. Такі домовленості можуть бути зафіксовані у письмовій формі, наприклад в угоді про наміри або у меморандумі. Наявність такого документа значно спрощує тлумачення основної угоди у майбутньому. Важливо підкреслити, що всі незафіксовані домовленості з часом забуваються або перекручуються. Партнери по­різному розуміють одну й ту ж домовленість. Тому вкрай важливо всі істотні положення, домовленості фіксувати письмово та у належній формі.

Одночасно з цим проводиться юридичний аудит підприємства, нерухомого майна. Для цього використовуються відкриті дані та надані сторонами документи.

Після цього відбувається укладення основної угоди та її виконання. У цьому процесі важливо окремо фіксувати всі домовленості, навіть якщо вони є на рівні дружніх бізнес­відносин. Наприклад, коли укладаються дві угоди, спрямовані фактично на зустрічний взаємозалік, ми радимо юридично ув’язати їх в єдину структуру. У протилежному випадку часто доводиться захищати такі угоди поодинці, що є надзвичайно складним завданням.

Оскільки під час укладання та виконання угоди відбувається обмін значним обсягом внутрішньої інформації та документації, яка так чи інакше може потрапити до третіх осіб, настає час убезпечитися від можливої рейдерської атаки. Абсолютного захисту, звичайно, немає, але є низка превентивних заходів, які треба обов’язково вжити. По­перше, необхідно здійснювати регулярний пошук та аналіз відкритих даних за сторонами угоди, їх активам. По­друге, це прагнення до якомога більшої публічності у сфері бізнесу, оскільки відкритий та прозорий бізнес набагато рідше стає мішенню для рейдерської атаки.

Також треба пам’ятати, що згідно з новим Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту права власності» були ліквідовані всі сумнівні акредитовані суб’єкти реєстрації. Тобто на сьогодні схеми рейдерської атаки через маловідомі комунальні підприємства із фантомними реєстраторами ліквідовані. Але можна спрогнозувати, що на заміну цим схемам прийдуть нові, які базуватимуться на більш юридично грамотних механізмах, які подекуди буде неможливо кваліфікувати як рейдерство. Іншими словами, з метою рейдерської атаки використовуватимуться юридичні помилки і недоліки контрагентів, а ззовні все видаватиметься законно.

Врахувати та діяти

На сьогодні законодавство надає бізнесу широкий арсенал запобіжників, що суттєво знижують можливість рейдерської атаки. Це і нове корпоративне законодавство, і нові положення закону про держреєстрацію речових прав на нерухомість, а також увесь спектр відкритих даних, із використанням яких талановитий юрист може завчасно виявити ознаки підготовки до рейдерської атаки.

При розробці стратегії захисту бізнесу обов’язково треба врахувати суперечливі норми законодавства, які іноді можуть нашкодити. Наприк­лад, одним із найперших кроків під час рейдерської атаки (після подачі заяви до ­правоохоронних органів), як правило, є оскарження незаконних реєстраційних дій до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (так звана Антирейдерська комісія). Розгляд скарги відбувається у скорочений строк — 45 днів, а скаргу можна подати онлайн. Але з практичної точки зору ефективність такого оскарження є сумнівною. Так, загальнопоширеною є практика блокування розгляду скарги шляхом подачі технічного (або фіктивного) позову до суду з надуманих підстав. У цьому разі Комісія навіть не розглядатиме скаргу. Окрім того, повідомлення про розгляд скарги дуже часто здійснюється із запізненням, що призводить до скасування її рішення в судовому порядку. Але найголовніший недолік Комісії — це те, що вона розглядає винятково процедурні порушення при реєстрації і відмовляє у задоволенні скарги, якщо наявний спір про право. І практично всі випадки рейдерської атаки мають ознаки спору про право (навіть у разі підробки документів), а якщо зі сторони рейдерів працюють більш­менш кваліфіковані юристи, то ймовірність процедурної помилки є незначною. До того ж згідно з Указом Президента України «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави» від 8 листопада 2019 року № 837/2019 до кінця цього року повинен заявитися законопроєкт про позбавлення Мін’юсту повноважень у сфері скасування реєстраційних дій. Судячи з усього, орієнтовно з березня 2020 року Антирейдерська комісія може бути взагалі ліквідована.

Таким чином, фактично єдиним дієвим інструментом захисту є суд. Тут найважливіше грамотно підібрати підвідомчість та спосіб захисту. Як правило, подібні спори підвідомчі господарським чи загальним судам. Оскарження незаконних реєстраційних дій в адміністративних судах у переважній більшості випадків призводить до закриття провадження у справах на стадії касації, оскільки за наявності спору про право такі справи не підвідомчі адмінсудам. Найбільш правильним способом захисту в цьому випадку є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) із скасуванням реєстраційних дій. Але небезпека цього способу полягає в тому, що якщо у ході розгляду справи змінюється власник майна, то практичне виконання рішення суду є неможливим (не можна витребувати майно в особи, яка не брала участі в справі). Тому обов’язковою умовою такого способу захисту є накладення судового арешту на майно та його підтримання впродовж усього розгляду справи.

Наостанок додамо, що при захисті від рейдерства в жодному разі не можна використовувати рейдерські методи, попри їх видиму ефективність та швидкість. У результаті сторона захисту перетворюється на рейдера і вже не може апелювати до відповідних інстанції, посилаючись на рейдерське захоплення.