Проблема: Істина в спорті
Спортсмену хороший юрист потрібен не менш ніж хороший агент
Хоча у професіональному спорті обертаються серйозні гроші і сама сфера є доволі цікавою, спортивне право в Україні не користується популярністю. Попит на спеціалізованих юристів невеликий, не в останню чергу з огляду на серйозні законодавчі прогалини, хоча галузь є доволі перспективною. Самі ж юрфірми, що мають спеціалізацію «спортивне право», не можуть похизуватися надзвичайно великим досвідом у цій сфері.
Спортивне право перебуває на стику багатьох галузей права, що обумовлює специфічність регулювання різних правовідносин, зокрема трудових. Основним законодавчим актом, що регулює спортивні відносини, все ще залишається прийнятий у 1993 році Закон України «Про фізичну культуру і спорт». «Незважаючи на певні зміни та доповнення, до цього часу в законі так і не визначене поняття трудового контракту спортсмена, тренера та іншого фахівця у сфері фізичної культури», — говорить партнерка ЮФ «ЮМАС» Анна Бєжанова. Крім того, питання, пов’язані з трудовим контрактом спортсмена, мав би вирішувати Кодекс законів про працю України, який містить положення про трудовий договір і його особливу форму — контракт, та загальні норми щодо гарантій, строків, підстав припинення тощо. Проте він також не визначає поняття трудового контракту спортсмена як особливу форму договору. «Таким чином, на законодавчому рівні не враховано специфіку трудових відносин із спортсменами, а всі питання, пов’язані з укладенням та розірванням контракту, фінансовою захищеністю, медичною допомогою та страхуванням, вирішуються фактично за рахунок цивільного законодавства», — додала Анна Бєжанова.
Немає належного правового регулювання і питання переходу з дитячоюнацького спорту у професіональний — як відомо, майже всі спортсмени розпочинають свій професіональний шлях ще в дитинстві. «Більше в жодній сфері життя ми не стикаємось у такому масштабі з підписуванням контрактів з неповнолітніми, їх пролонгацією/перепідписанням/розірванням тощо», — говорить Євген Попко, партнер АО «Брати Попко та Партнери». Відтак, за неповнолітню дитину всі стосунки ведуть батьки чи офіційні представники. Разом із тим стосунки у сім’ї неабияк впливають на подальшу професіональну долю.
СПОРТИВНІ КЕЙСИ
Юристи говорять, що справ у сфері спортивного права в Україні наразі небагато, проте галузь вочевидь є перспективною. Ті ж кейси, які вели вітчизняні юркомпанії, достатньо різнопланові, проте найчастіше це контракти зі спортсменами і дещо меншою мірою судові справи. Так, Євген Попко наводить приклад контракту, в якому його клієнту пропонували переїхати до Америки, але на абсолютно кабальних умовах, де, умовно кажучи, він не міг би без згоди агента поїхати до іншого міста у вільний час. «Але ми повністю переробили цей договір, інша сторона прийняла наші зміни, тож задоволений клієнт поїхав підкорювати США», — говорить пан Євген.
Сергій Савинський, юрист АО LEZO, розповідаючи про один із останніх кейсів компанії, стверджує, що це був аналіз угоди футболіста з агентом, в якій компанія представляла інтереси спортсмена. Було виявлено потенційні ризики для футболіста та надано рекомендації щодо можливих змін до запропонованої агентом угоди. Проте агент від запропонованих змін відмовився, що, в свою чергу, показало футболісту, що співпраця з таким посередником могла б призвести до значних фінансових та репутаційних втрат клієнта як гравця.
Певну специфіку може мати, наприклад, створення благодійної організації для спортсменів. Євген Попко, розповідаючи про один такий випадок, відзначив, що необхідно було чітко прописати таку умову, як відрахування, що і робив прославлений український спортсмен, залежно від його власних спортивних результатів.
Розповідаючи про свої спортивні кейси, Анна Бєжанова зробила акцент на наданні юридичної підтримки благодійному фонду «Сильна нація», який сприяє створенню мережі спортивних клубів і в якому вже чотири роки працюють програми «Безкоштовний Спорт Дітям», «ТатоЗал», «Реабілітація воїнів АТО» та інші.
Розуміючи недосконалість вітчизняної законодавчої бази, яка регулює спортивне право, юристи воліють щось зробити для поліпшення ситуації. Так, юридична компанія «Брати Попко та Партнери» повністю розробила новий закон про спорт за запитом Міністерства молоді та спорту, який враховував багато прогресивних аспектів на час його розробки. «Але в країні змінилась влада, а наш закон виявився нікому не потрібним та просто «ліг у стіл». Це я до того, що ми постійно намагаємось цю сферу якось зворухнути, підштовхнути», — відзначив Євген Попко.
МІЖНАРОДНИЙ АСПЕКТ
Міжнародний елемент відіграє більш вагому роль у спортивному праві і в більшості інших галузей права, адже правила гри у широкому сенсі встановлюються на міжнародному рівні, а самі спортсмени часто не обмежені державними кордонами. Перше, на що треба звернути увагу, це наявність найголовнішої судової установи, якою є спортивний арбітражний суд (Court of Arbitration for Sport, CAS), розташований у швейцарському місті Лозанна. Саме до нього найчастіше звертаються при вирішенні спортивних спорів з міжнародним елементом, і це зазвичай прописується в контрактах.
Водночас Анна Бєжанова звернула увагу на доволі суттєву проблему: «За загальним правилом, для розгляду справи у CAS має бути відповідна арбітражна угода між сторонами, яка передбачає звернення до нього. Разом із цим, згідно з правилом 61 Олімпійської хартії, всі спори, пов’язані з Олімпійськими іграми, можуть розглядатися тільки в CAS,і всі міжнародні федерації олімпійських видів спорту визнають юрисдикцію CAS, принаймні у деяких спорах. Рішення, винесене CAS, може бути оскаржене у Федеральному суді Швейцарії. Проте в українському законодавстві все ще немає норм, що регламентують порядок такого звернення. Отже, навіть отримавши рішення суду CAS, спортсмен фактично не виконає його, оскільки в Україні не визначено процедуру його виконання».
Попри це, українські спортсмени та клуби давно вирішують спірні питання у CAS. Основну масу справ, що розглядає CAS, можна поділити на дві групи: спори щодо виконання контрактів та допінгові справи. Якщо брати спори щодо виконання контрактів, то тут найчастіше є дві сторони — гравець та клуб або агент гравця, а найбільш поширеними є спори спортсменів зі своїми колишніми клубами. Щодо першої категорії справ, то Євген Попко звертає увагу на значну кількість нюансів, які стосуються того, який клуб володіє правами на гравця, в якому обсязі (може бути ситуація, коли одразу декілька клубів мають такі права на гравця у різному процентному відношенні), договори оренди гравця, що належить одному клубу, а грає за інший, заробітна плата, бонуси, кількість ігрового часу тощо. Окремо можна виділити питання спонсорських контрактів, де також є свої нюанси. Найголовніше, що треба пам’ятати: дуже уважно читати контракт перед його укладанням. Найчастіше професійні спортсмени, особливо на початку своєї кар’єри, є не надто обізнаними в юридичних тонкощах, тож за допомогою потрібно звертатись до професійних юристів.
В українських же реаліях виграти спір — це десята частина перемоги, оскільки, на думку Сергія Савинського, виконати рішення, навіть Спортивного арбітражного суду Лозанни, це неабиякий успіх. Так, футбольні клуби «Металіст» та «Дніпро» вже зникли з футбольної мапи України майже п’ять років тому, але так і не розрахувалися за борговими зобов’язаннями зі своїми гравцями, персоналом і тренерами, попри чисельні рішення CAS.
Якщо ж ідеться про допінгові справи, що зараз є дуже актуальним, особливо у зв’язку з рішенням всесвітнього антидопінгового агентства WADA стосовно відсторонення російських спортсменів від найбільших спортивних змагань світу, то можна сказати дуже узагальнено: у професійному спорті дозволяється вживати будьякі препарати, що не є забороненими. Але нюанси виникають, наприклад, тоді, коли спортсмен стверджує, що не знав, що він вживав щось заборонене, адже всі медикаменти отримував лише у команді / від лікаря, а сам нічого не вживав. У справі стосовно Росії ситуація погіршується тим, що на самому початку офіційні представники російського антидопінгового агентства визнали факт підміни допінгових проб з метою приховання офіційних результатів. «Конкретні справи щодо представлення інтересів українських спортсменів у міжнародному арбітражі, їх особливості, а також допінгові скандали, на наш погляд, є дуже специфічною темою, яка пов’язана з іміджем та репутацією спортсмена та яку детально можуть розкрити лише арбітри Спортивного арбітражного суду в Лозанні», — наголосила Анна Бєжанова.
Вітчизняні спортсмени повинні мати на увазі, що CAS досить обережно, але водночас жорстко підходить до вирішення допінгових спорів, і навіть необережне вживання препаратів, що містять у своєму складі заборонені речовини, трактує проти спортсмена. Сергій Савинський наводить приклад гравця футбольного клубу «Динамо» Артема Бєсєдіна, який, за попередньою неофіційною інформацією, підозрюється у вживанні заборонених допінгових речовин та може бути відсторонений від участі в офіційних змаганнях під егідою ФІФА на кілька років. Рішення щодо нього очікує не лише українська футбольна спільнота, але й правова.
ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД
Розвиваючи власне спортивне право, неможливо не зважати на передовий іноземний досвід. Проте, як слушно зазначив Сергій Савинський, пошук прикладу для наслідування має передбачати врахування двох ключових критеріїв: «Перший — якість правового регулювання сфери спорту. Другий — спортивні досягнення країни, які стали можливими завдяки якісному врегулюванню сфери спортивного права та спорту загалом». За першим критерієм — це однозначно і беззаперечно Швейцарія, яка є еталоном регулювання спортивних правовідносин і яка є місцем розташування CAS. На окрему увагу заслуговує досвід США, де спортивна сфера ретельно деталізована як на рівні федерального законодавства, так і на рівні штатів, а також у внутрішніх статутах спортивних федерацій та регламентах змагань.
З другим критерієм вибір значно складніший, але тут можна надати перевагу Німеччині, Іспанії та Великій Британії. Серед найпрогресивніших країн у плані спортивного права Євген Попко виділяє й такі, як Австралія, Об’єднані Арабські Емірати, Індія. «Як приклад також очікувано згадується ЄС, в якому є не лише адекватна нормативноправова база, а й надійні інституції та важелі формування і виконання основних стандартів щодо популяризації фізичної культури й спорту серед населення, здорового способу життя, організації та проведення масових спортивних заходів, захисту спорту від таких загрозливих явищ, як допінг, договірні матчі, прояви расизму та насильства», — додала Анна Бєжанова.
Позитивний досвід реформування спортивного законодавства продемонструвала Польща під час підготовки до Євро2012 разом із Україною. «Наші сусіди зуміли дуже швидко внести необхідні зміни до законів та зацікавити іноземних інвесторів вкладати в будівництво необхідної інфраструктури: стадіони, готелі, дороги тощо. Найголовніші зміни стосувалися зменшення або ж узагалі нульової ставки податків для компанії ізза кордону, яка будує необхідний об’єкт. Інший напрям — надання дозволу конкретній компанії назвати своїм ім’ям, наприклад, стадіон. Свого часу таким саме шляхом йшли Велика Британія та Німеччина», — відзначив Євген Попко. Дійсно, такий підхід успішно застосовується у багатьох країнах, бо спонсори за це платять великі гроші.
Євген ПОПКО, партнер АО «Брати Попко та Партнери», к.ю.н.
Глобально в Україні взагалі мало хто здогадується про існування спортивного права. Навіть не всі юристи це визнають. Хоча вже є декілька компаній, переважно найвідоміших, що зпоміж інших своїх послуг пропонують і допомогу зі спортивноправових питань. Однією з найголовніших проблем я назвав би те, що в нашій країні практично не викладається спортивне право у вищих навчальних закладах, не видаються книжки та обмаль статей з цієї тематики. США, Велика Британія, Польща в цьому плані далеко попереду. Навіть у сусідніх країнах — у тій же Російській Федерації та Білорусі — вже по 10 років викладається спортивне право у найбільших державних вишах. Хоча є зміни на краще: торік я почав викладати міжнародне спортивне право в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка для магістрів спеціалізації «міжнародне приватне право». У планах — публікація серії статей на цю тему та підготовка монографії. Намагаємось донести та показати молодому поколінню, що спортивне право — це специфічна, але цікава галузь.
Також відзначу Асоціацію правників України та її комітет зі спортивного права, який недавно знову розпочав роботу. Асоціація робить хороший внесок у розвиток цієї справи. Не так давно я отримав запрошення від однієї студентської організації виступити на конференції зі спортивного права у Миколаєві. Тож тенденція — хороша. На завершення скажу, що нашим Міністерством молоді та спорту буквально цими днями було відзначено про нову редакцію закону про спорт, який обіцяють ввести в дію у квітнітравні. Поки достовірно невідомо, які саме зміни там будуть, але їх обіцяють багато, тож дивимось із вірою у майбутнє.
Наприкінці 2019 року у виданні Sports Illustrated вийшла стаття про тренди у спорті на 2020 рік. Найголовніша тенденція — монетизація спорту (ще більша). Окрема розмова може йти і про кіберспорт, який у нашій країні доволі непогано розвинений, але знову ж таки практично ніяк не врегульований юридично. А призові гроші на найбільших турнірах з кіберспорту минулого року перевищили призові турнірів Великого Шолому у тенісі, наприклад.
Глобально в Україні взагалі мало хто здогадується про існування спортивного права. Навіть не всі юристи це визнають. Хоча вже є декілька компаній, переважно найвідоміших, що зпоміж інших своїх послуг пропонують і допомогу зі спортивноправових питань. Однією з найголовніших проблем я назвав би те, що в нашій країні практично не викладається спортивне право у вищих навчальних закладах, не видаються книжки та обмаль статей з цієї тематики. США, Велика Британія, Польща в цьому плані далеко попереду. Навіть у сусідніх країнах — у тій же Російській Федерації та Білорусі — вже по 10 років викладається спортивне право у найбільших державних вишах. Хоча є зміни на краще: торік я почав викладати міжнародне спортивне право в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка для магістрів спеціалізації «міжнародне приватне право». У планах — публікація серії статей на цю тему та підготовка монографії. Намагаємось донести та показати молодому поколінню, що спортивне право — це специфічна, але цікава галузь.
