Енергетика: Пальний нагляд

Ростислав НИКІТЕНКО,
юрист

Впроваджені державою заходи на внутрішньому ринку нафтопродуктів позитивно впливають на розвиток галузі

Одним із важливих елементів побудови зовнішньоекономічних відносин будь­якої держави є формування стійких, актуальних та економічно вивірених операцій з імпорту­експорту нафти та нафтопродуктів.

Відповідно до офіційних даних Мінекономрозвитку, на липень 2019 року ціна реалізації наф­ти на території України становила 11 524,02 грн за тонну. Сучасний стан ринку нафтопродуктів в Україні на сьогодні демонструє надмірну залежність від імпорту, що негативно впливає на енергетичну безпеку держави в цілому, особливо під час військових дій. Враховуючи наявність конфлікту з головним імпортером нафти і нафтопродуктів до України, нині досить гостро постає питання реформування внутрішнього нафтового ринку.

 

СТАРТЕГІЧНІ КРОКИ В РЕФОРМУВАННІ

Україна вже зробила певні кроки в реформуванні нафтового ринку та оновленні державного курсу, зокрема, через прийняття у серпні 2017 року нової Енергетичної стратегії України на період до 2035 року, в якій зазначені кроки інтеграції нафтової інфраструктури через поглиблення міжнародної співпраці в повномасштабному використанні потенціалу нафтотранспортної інфраструктури, реалізації проєктів з диверсифікації джерел та маршрутів постачання нафти як в Україну, так і для країн Європи з альтернативних джерел маршрутом через Україну, а також формування та підтримання в Україні необхідного рівня запасів нафти і нафтопродуктів.

Стратегічно важливим є також напрям реалізації проєктів з підвищення ефективності використання та розбудови нової нафтової інфраструктури, що становить спільний інтерес для підвищення енергетичної безпеки регіону.

Зокрема, у сфері споживання наф­ти і нафтопродуктів пропонується впровадження таких кроків:

— сприяння раціональному використанню автомобільного палива та інших енергоресурсів шляхом розвитку відповідних технологій та застосування високотехнологічного обладнання;

— стимулювання збільшення використання екологічних видів моторного палива, збільшення частки екологічних видів палива в балансі їх споживання із забезпеченням стимулів до її нарощування;

— освоєння нових родовищ та горизонтів (буріння бокових стовбурів тощо);

— підвищення прозорості і пуб­лічності процесу видачі спеціальних дозволів на користування надрами, забезпечення його системності, скорочення строків та переліку ­процедур, пов’язаних із наданням спеціальних дозволів на користування надрами;

— стимулювання розробки покладів із важковидобувними та виснаженими запасами нафти шляхом встановлення обґрунтованих ставок рентної плати за користування надрами;

— стимулювання високоякісних сейсмічних досліджень, надання сервісних послуг, буріння розві­дувальних свердловин на нових площах і родовищах;

— сприяння активному застосуванню прогресивних методів і технологій підвищення нафтовіддачі пластів;

— формування сприятливої політики для технічного переоснащення та модернізації НПЗ та ГПЗ із використанням сучасних технологій глибокої переробки;

— створення сприятливих фіскальних умов, тарифів та інвестиційного клімату для постачання сирої нафти для переробки;

— забезпечення щонайменше 50 % потреб внутрішнього ринку в нафтопродуктах екологічного класу не нижче за Євро­5 українського виробництва;

— удосконалення державної сис­теми контролю якості нафтопродуктів (посилення стандартів якості моторного палива та контролю за їх дотриманням);

— впровадження системи ринкового нагляду за якістю моторного палива, запровадження заходів із стимулювання дотримання визначених стандартів якості та посилення інформування суспільства щодо компаній, відповідальних за поширення неякісного палива;

— ефективне використання потужностей НТС України для надійної роботи діючих нафтотранспортних маршрутів та створення нових напрямків транспортування;

— залучення нових обсягів для транспортування нафти на вітчизняні НПЗ, а також транзитом через Україну;

— активна участь у проєктах інтеграції НТС України з нафтотранспортними системами та нафтопереробними потужностями інших країн для організації альтернативних постачань;

— підвищення конкурентоспроможності постачань нафти з альтернативних джерел завдяки тарифній політиці, зниженню портових зборів тощо;

— забезпечення захисту інвестицій у нафтотранспортні проєкти;

— впровадження сучасних технологій транспортування різних сортів та блендінгу (змішування) ­нафти;

— підвищення ефективності експлуатації наявної інфраструктури для постачань неросійської нафти до Європи;

— заходи щодо сприяння реалізації транс’європейських трубопровідних проєктів;

— реалізація заходів для надійного енергозабезпечення та захищеності енергетичної інфраструктури, диверсифікації джерел і маршрутів постачання нафтопродуктів, у тому числі подолання залежності від РФ у постачанні енергетичних ресурсів;

— створення умов для зниження залежності від імпортних надходжень на користь розширення і використання потужностей власного виробництва і диверсифікації імпорту (не більш ніж 30 % з одного джерела);

— створення мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів за 90­денним (або 61­денним) ­стандартом і змішаною системою управління ними; оптимізація запасів відповідно до структури споживання по регіонах, а також за сценаріями використання тощо.

 

МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАФТОВОГО РИНКУ

Розгалужений апарат державних органів має низку методів безпосереднього регулювання ринку наф­топродуктів в Україні. Найбільш широко застосовуваним методом є адміністративний, який включає дієві механізми впливу на нафтовий ринок через пряме втручання в діяльність підприємств.

До адміністративних методів належать такі: ліцензування, встановлення норм і стандартів щодо регламентації відповідності вимогам внутрішнього і зовнішнього ринків, стягнення митних податків і зборів, здійснення державного підприємництва, здійснення державних інвестицій, створення цільових програм, контроль за цінами, контроль за якістю продуктів та послуг, контроль за входженням у ринок та виходом з нього.

Ліцензування застосовується з метою захисту споживачів від потенційних зловживань та неякісної продукції недобросовісних підприємств. На сьогодні ліцензуванню на нафтовому ринку підлягає транспортування нафтопродуктів магістральними трубопроводами та експортно­імпортні операції з наф­тою та нафтопродуктами. Але цей перелік може поповнитися такими категоріями ліцензування: переробка нафти, виробництво нафтопродуктів, оптова і роздрібна торгівля пальним.

З метою відповідності світовим стандартам ринку нафтопродуктів держава встановлює внутрішні норми і стандарти, наприклад, на виробництво бензинів та дизпалива за системою «Євро­», що являє собою систему норм токсичності відпрацьованих газів автомобільних двигунів у країнах ЄС. Ця система постійно оновлюється, а стандарти орієнтують на зменшення токсичних викидів. З 1 січня 2006 року в Україні набули чинності ці екологічні правила — норми «Євро­2», а на цей момент у державі вже діють екологічні норми «Євро­5» строком до 2020 року.

Митні податки і збори. Цей механізм посідає важливе місце не лише в системі заходів регулювання ринку, а й як важливий елемент наповнення державного бюджету. На жаль, в Україні досить тривалий час не було конкретної державної політики з впровадження податків, що негативно відображалося на загальному стані ринку. Так, наприклад, через високі імпортні ставки мита у 2005 році стався дефіцит палива в Україні під час посівних робіт. Відтоді ситуація дещо стабілізувалася і за допомогою податків та зборів регулюється клімат ринку: при скасуванні чи зменшенні податків та зборів має місце зростання конкуренції, а при їх збільшенні можлива монополізація ринку.

Державне підприємництво. Проаналізувавши державну політику на нафтовому ринку, можна виділити декілька суттєвих моментів:

— повний контроль щодо транспортування нафти магістральними трубопроводами. Відповідно до енергетичної стратегії до 2035 року, магістральні нафтогазопроводи мають залишитись винятково у державній власності;

— передача Дрогобицького та Надвірнянського нафтопереробних заводів до ПАТ «Укртатнафта» з 2014 року, що фактично створило ризик монополізації ринку;

— ПАТ «Укртатнафта» (Кременчуцький НПЗ) — єдиний великий працюючий нафтопереробний завод на території України. На сьогодні 43,05 % акцій належать державі в особі НАК «Нафтогаз України», 56 % акцій — офшорним структурам «Приват» Ігоря Коломойського та Олександра Ярославського.

Держані замовлення. Проблема державних контрактів полягає насамперед у застарілій законодавчій базі, що потребує реального реформування та актуалізації відповідно до сучасних реалій нафтового ринку.

Контроль за якістю продукції наф­тотрейдерів здійснюється на основі Закону України «Про впорядкування обігу нафтопродуктів» від 2011 року. Відповідно до досліджень якості пального, в Україні у 2019 році на офіційних АЗС спостерігався високий рівень якості нафтопродуктів.

 

СУЧАСНИЙ СТАН НАФТОВОГО РИНКУ

Гостра необхідність реформування нафтового ринку в Україні обумовлена, зокрема, встановленням у червні 2019 року істотних обмежень поставок нафтопродуктів з РФ, а також перехід на щомісячне узгодження обсягів експорту палива в Україну.

У зв’язку з цими подіями питаннями зниження ризиків на ринку нафтопродуктів України займалася експертна група Нафтогазової асоціації України — створене у 2010 році галузеве об’єднання, що представляє інтереси найбільших гравців нафтогазового ринку. Сьогодні до складу Асоціації входять 14 найбільших оптових, роздрібних, видобуваючих, переробних підприємств, що представляють національний, міжнародний, приватний і державний бізнес, серед яких — WOG, ОККО, Shell, «AMIC Україна», SOCAR, KLO, «Паралель», ZOG, Glusco, «Газтрон», «Укргазвидобування», «Центрнафтогазпостач», а також оптові постачальники «БНК­Україна» та «Анвітрейд».

З метою зниження залежності українського ринку від поставок з РФ і підвищення стійкості ринку експертами було запропоновано альтернативні напрями:

— внутрішня нафтопереробка;

— формування мінімального запасу нафтопродуктів (МНЗ), першочергово у стратегічних сферах (оборонній та транспортній). Зазначений крок передбачений також зобов’язаннями України щодо імплементації законодавства Європейського Союзу в межах реалізації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Згідно із зазначеними зобов’язаннями, Україна має забезпечити повномасштабне функціонування національної системи МЗН до 2022 року;

— налагодження морського імпорту, який на сьогодні складає не більш ніж 10 %. За результатами дослідження експертної групи, наявна портова інфраструктура потенційно здатна замістити не лише російські, а й білоруські поставки.

За результатами роботи експертної групи було розроблено такі шляхи підвищення економічної ефективності морських перевозок:

— вдвічі знизити портові збори до рівня середньоєвропейських;

— ввести пільговий залізничний тариф на вивезення палива з портів;

— пріоритетно забезпечити наф­топеревалочні комплекси рухомим складом.

Потенційною проблемою в цьому випадку стає домінуюче становище групи «Приват» у сфері портової нафтоперевалки, що в сумі з контролем над найбільшим у країні Кременчуцьким нафтопереробним заводом створює загрозу монополізації ринку.

З метою зниження рівня загрози експертами було запропоновано уряду повернутися до активної участі в управлінні Кременчуцьким НПЗ, в якому державі належить 43 % акцій, і розглянути можливість участі в завантаженні підприємства нафтою силами НАК «Нафтогаз України».

Крім зазначених вище кроків, важливим елементом у побудові конкурентоспроможного середо­вища ринку є ліквідація «тіньового» сектору ринку нафтопродуктів. З цією метою з 1 липня 2019 року запроваджується низка заходів, зок­рема ліцензування операцій з нафтопродуктами, впровадження системи моніторингу фактичних залишків палива на складах за допомогою рівнемірів у стаціонарних і пересувних сховищах, модернізація системи адміністрування паливного акцизу.

На основі зазначеного вище можна зробити такий висновок: нафтовий ринок України сьогодні перебуває на стадії активного реформування, зумовленого зовнішньоекономічним та військовим факторами. Сформована стратегія та конкретні кроки до енергетичної самостійності позитивно впливають на стан внутрішнього ринку нафтопродуктів України, а чітке слідування зазначеним курсом дасть змогу стабілізувати позицію України як енергетично незалежної держави.

-->