Спецпроєкт: Соло в слово

Христина ПОШЕЛЮЖНА

Правники розповідають, як їм вдається поєднувати письменницьке ремесло і юридичну професію

Цей спецпроєкт ми хотіли присвятити Всесвітньому дню письменника, який щорічно відзначається на початку весни. Але життя внесло корективи у наші видавничі плани, тож присвячуємо його словам і людям, які вміють і можуть їх влучно зіставляти.

Ми хотіли зосередитися на правниках, які пишуть художні твори, адже юристам, які видають монографії, спеціалізовані коментарі чи досліджують правову галузеву проблематику, довелось би присвячувати не декілька шпальт, а окреме видання.

Зрештою, книги заслуговують на те, аби про них говорили. А ще ліпше, аби їх читали.

Юристів-письменників можна помітити неозброєним оком. Їхні виступи урізноманітнюються несподіваними алюзіями та порівняннями, а їхні тексти не рясніють канцеляризмами чи нормотворчою лексикою. Їх хочеться слухати і читати. Що ще потрібно правникові?

 

Артем АФЯН, керуючий партнер Juscutum, адвокат, письменник

Артем Афян, керуючий партнер Juscutum, методично і послідовно формує інший, якісно новий образ сучасного правника. Він не тільки підтримує інновації, а й активно розвиває юридичну практику нового покоління. До того ж обстоює право на свободу розповсюдження інформації в інтернеті, підтримує інновації на державному рівні та виступає за легалізацію криптовалют. Артем переконаний, що інноваційна революція відбудеться непомітно і попереджає, що повістка на війну старої та нової юриспруденції не прийде нікому.

Дебютний роман Артема «iRock» вийшов у 2015 році. Це історія взаємин молодого хлопця та найвибагливішої з його коханок — рок-музики. У цих непростих взаємовідносинах є все: секс, наркотики, зрада і боротьба. Артем активно публікується у діловій пресі, веде колонки, однак, схоже, з поверненням у велику літературу не поспішає. Що ж, сподіваємося, ця пауза довго не триватиме.

 

Письменництво для вас — це хобі?

Феміда — це доля, а Мельпомена — то коханка (усміхається). Отак пишеш договори, скарги, заяви, а всередині залишається осад з невиписаних слів. Усе просиш, скаржишся, а найголовніше наче й не написав. Думаю, що письменництво — то побічне для багатьох адвокатів. Важко, володіючи словом, зупинитися на формальних документах. Звідти й виходить письменництво.

 

З якими труднощами зіштовхується юрист, який вирішив написати книгу? Де взяти час, черпати натхнення?

Немає де взяти. Сучасному юристу та й на життя мало лишається. Сім’я, друзі, сон — все і так урізане до мінімуму, а книга вимагає ще урвати. І ти уриваєш. Знаходиш десь той час, збираєш з крихт, щоби написати нову книгу, яка невідомо кому потрібна. Бо Чехов правильно сказав: «Якщо можеш не писати — не пиши» Тому пишеш, коли вже не можеш не писати.

 

Чи працюєте над новою художньою книгою? Якщо так, можете стисло розповісти, про що вона?

Немає автора, який, написавши одну книгу, не працює над другою. А от чи побачить вона світ — то вже питання. Я сподіваюсь, що моя побачить.

 

За яких умов ви змогли б відмовитися від юриспруденції та повністю присвятили себе написанню книг?

За умови розвитку у мене психічних девіацій, бо надто невдячна справа бути письменником. На одну Джоан Ролінґ припадає мільйони тих, хто так ніколи й не знайшов роботи, тих, чиї книги залишилися нерозпроданими навіть з першої тисячі примірників.

Семен ХАНІН, керуючий партнер ЮК «АМБЕР», адвокат, письменник

Ви досі гадаєте, що не нудно про проблеми правової системи говорити неможливо? Тоді послухайте керуючого партнера ЮК «АМБЕР» Семена Ханіна, який кожен свій публічний виступ перетворює на вишуканий літературний перфоманс. Пан Ханін часто досить критично висловлюється щодо діяльності органів державної влади, ревно оберігає свій літературний стиль і напрочуд прискіпливо ставиться до перекладів власних текстів.

У 2018 та 2019 роках вийшли написані у співавторстві з Ганною Ханіною книги «Сніданок юриста» та «Осінній жираф». «Сніданок юриста» замислювався як набір комплектуючих для калейдоскопу — маленьких різнокольорових скелець-шматочків життя авторів. Після дослідження цих шматочків читач, безперечно, створить власний малюнок навколишнього світу. «Осінній жираф» є продовженням літературного дебюту керівників «АМБЕР» і складається з невеликих оповідань, написаних у жанрі філософської казки.

 

Письменництво для вас — це хобі?

Письменники — це Пушкін, Булгаков і Толстой. Для тих же, хто не з їхнього числа, це не професія, та й не хобі, зрозуміло. Це — спосіб боротьби зі страхом. А найголовніший страх — життя, прожите марно. Від однієї лише думки про такий безславний кінець кидає в жар і комок підступає до горла. Мабуть, саме тому, незважаючи на жалюгідні 33 літери алфавіту, я сів за клавіатуру комп’ютера. Мої розповіді — це моя броня, що закриває від вульгарності наших днів, їхнього дешевого пафосу. Якщо комусь ці розповіді також близькі, ласкаво прошу в свій «Грибок-Теремок» — там кожному бажаючому знайдеться місце.

 

З якими труднощами зіштовхується юрист, який вирішив написати книгу? Де взяти час, черпати натхнення?

Юрист теж людина. З цим час змиритися і прийняти це як даність. Наші знання і дипломи не роблять нас надлюдьми. Тому і труднощі у нас звичайні, людські. Але в годину душевної смути, коли печінка вже не може, а душа не хоче, кожен із нас бере в руки або книжку, або перо. Як інакше?

 

Чи працюєте над новою художньою книгою? Якщо так, можете стисло розповісти, про що вона?

Так, коротко. «Мабуть, я не дуже намагаюся лікуватися. Біль не так вже й бентежить мене. Навіть навпаки — часом я з нетерпінням чекаю його уколів. Просто я не хочу назад у болото. Вибравшись звідти один раз, я зрозумів, як чудово може бути серед недосяжних для мене квітів». Напевне, про це.

Хоча, може, так: «Не вірте у байки про Ікара. Він не загинув, не розбився на радість черні. Подолавши заборони, батьківський страх, він зринув у небеса, де літає з птахами й понині. Так, звичайно ж, не варто ходити до «Мадам Тюссо». Її воскові фігури — як ляльки з секс-шопу, готові задовольнити кожного бажаючого. Але, крім грошей за квиток, ви платите їм частинкою життя, своїми сподіваннями й надіями, розмінюючи щось велике і прекрасне на маленькі шматочки, насолоджуючись замість прекрасної вази жалюгідними уламками». Напевне, так.

 

За яких умов ви змогли б відмовитися від юриспруденції та повністю присвятили себе написанню книг?

У цьому немає сенсу, на мій погляд. Зроби так — і ти перестанеш бути тим, ким був раніше. Покинувши, відмовившись від частини себе, ти стаєш зовсім іншою людиною. Чи буде той, інший, краще писати чи правильніше жити, не знаю. Але то буду вже зовсім не я.

 

Лариса ДЕНИСЕНКО, правозахисниця, письменниця, теле-, радіоведуча, членкиня виконавчої ради PEN Україна

Лариса Денисенко побудувала успішну кар’єру в юриспруденції та літературі, є відомою ведучою на телебаченні і радіо. Свого часу пані Денисенко обіймала керівні посади в Міністерстві юстиції України, займалася адвокатською практикою, має досвід законопроєктної та викладацької діяльності.

Літературна сторінка її біографії розпочалася з роману «Забавки з плоті та крові», який було написано протягом двох тижнів поміж редагуванням законопроєктів та консультуванням клієнтів. Пані Лариса відправила рукопис на конкурс «Коронація слова» і, несподівано для себе, здобула перемогу. Зараз на рахунку юристки понад десять романів, низка публікацій у збірках малої прози, а розмаїття напрямів, в яких вона працює, — вражає: дитячі оповідання, історична і соціально-психологічна проза, детективи, пригодницькі історії... Торік у «Видавництві Старого Лева» вийшла книга «Я і Конституція», співавторкою якої виступила і пані Лариса. «Я і Конституція» — ілюстроване видання для юних читачів про те, як в одній книзі може поміститися все наше життя і життя всієї країни.

 

Письменництво для вас — це хобі?

Можна було б пожартувати, що це — психотерапія, але частина правди в цьому твердженні є. Коли в тебе є досвід, спостереження, що їх ти осмислила і маєш бажання та здібності поділитися цим у художній формі, важко себе зупинити. Неможливо означати письменництво як хобі, якщо воно є суттєвою частиною твоєї професійної ідентичності, творити текст надзвичайно захоплива і важка історія. Коли в тебе є літературні відзнаки, запрошення на всі важливі літературні події в Україні, періодично й за кордоном, коли ти кілька разів входила в різні топи людей культури і є членкинею виконавчої ради PEN Україна, стверджувати, що це для тебе всього лише хобі меншою мірою дивно.

 

З якими труднощами зіштовхується юристка, яка вирішила написати книгу? Де взяти час, черпати натхнення?

Для мене відправною точкою є творити текст, героїнь та героїв, що меншою мірою зв’язані з моїм юридичним досвідом, а більшою — з життєвим. Кожна професія деформує людину. В юриспруденції це нормоутворююча та нормовідтворююча лексика. Це динозаври для літературного тексту, треба максимально відчути себе передовсім людиною, а не фахівчинею з кримінального права. Писати книги — це відчувати людей, силу людини, силу слова, це — внутрішня неглухота. Розвивати ці навички дуже корисно не лише для того, щоб написати книгу. Візьміть будь-яку історію своєї клієнтки чи клієнта, кожне життя людини — драма, спробуйте виписати її, не порушуючи конфіденційності. Письменницькі здібності — відтворити історію людини так, що вона може залишитися невпізнаванною, натомість її історія людину не відпустить.

Часу одночасно вистачає на все і на все не вистачає. Якщо у когось виникає непоборне бажання писати, час на це знайдеться. Важче знайти сміливість, повірити у свої сили, свою словоспроможність. Натхнення, на мій погляд, явище взагалі переоцінене. Буває, що текст тебе просто не полишає, буває, що текст тебе не допускає до себе, інколи тексту комфортніше жити у вас в голові, аніж перетворюватися на файл. Важливо дослухатися до себе, вміти грамотно розставляти пріоритети. Але ще важливіше спробувати, це неймовірне задоволення, яке залежить винятково від вас: cпробуйте!

Чи працюєте над новою художньою книгою? Якщо так, можете стисло розповісти, про що вона?

Я завжди працюю з кількома текстами, наразі це есеїстика, повість про дівчинку, яка за поштовхом однієї дрібниці наново вивчає і пізнає маму та бабусю, з котрими живе все життя, а також соціальна комедія. Інтенсивність юридичного, громадського та медійного життя не дає мені рухатися швидко, але все час від часу змінюється.

 

За яких умов ви змогли б повністю присвятили себе написанню книг?

Я не почуваюся ні епіграмою, ні месією, щоб бути присвяченою. І не люблю себе ні в чому обмежувати. Я відчуваю покликання писати, тому уникаю обрання того шляху, наприклад, кар’єрного зростання, що змусить мене замовчати в літературі.

 

Сергій КОМБЕРЯНОВ, президент «Лін Інститут Україна», правник, письменник

Сергій Комберянов спочатку не хотів приєднуватися до нашого спецпроєкту, мовляв, зараз він кардинально змінив сферу діяльності і юристом більше не є. Але ж нам добре відомо, що колишніх юристів не буває, правник — це не професія, це спосіб життя. Ба більше, саме під час його «юридичної сторінки» біографії у 2016 році світ побачила повість «Крадії пам’яті». Ця повість з елементами психологічного трилера дає відповіді на питання, чи насправді нас теперішніх визначаємо ми у минулому, ким би ми були без цього багажу знань і досвіду?

Сергія називають одним із найуспішніших літературних дебютантів 2016 року. Його «Крадії пам’яті» були удостоєні премії літературного конкурсу від видавництва «Смолоскип» (яке і видало книгу), а також став лауреатом літературних підсумків року «Глиняний кіт —2016».

Письменництво для вас — це хобі?

На моє глибоке переконання, письменництво є для мене покликанням. Хоча після виходу першого роману «Крадії пам’яті» я всім колегам розповідав, що це просто хобі. Відверто кажучи, було ніяково, бо для серйозної професії юриста це якось дивно.

Але зараз вже можу сказати прямо — ніщо так не надихає мене і не змушує відчувати власну цінність, як написання текстів. Саме тому я знаходжуся в постійному пошуку можливості повністю присвятити себе літературній творчості.

 

З якими труднощами зіштовхується юрист, який вирішив написати книгу? Де взяти час, черпати натхнення?

Основна перепона в цьому питанні саме час. Письменник — це професія, і як не можна стати хорошим юристом, приділяючи цьому декілька годин на тиждень, так і не можна стати хорошим автором, пишучи книгу поміж візуванням договорів і виступами в судах. Основне, що можу порадити: спромогтися на перший опублікований твір, успіх якого може надихнути на зміну професії. Не те щоб мій перший роман мав шалений успіх, але кілька автографів і листів від вдячних читачів — цього вже для мене стало достатньо. Певно я аж так сильно люблю лестощі.

 

Чи працюєте над новою художньою книгою? Якщо так, можете стисло розповісти, про що вона?

Так, я працюю над новим романом, присвяченим історії життя жінки, яка пройшла шлях від бідної переселенки з Польщі в 50-х роках до власниці найбільшої птахофабрики в Україні. Персонаж частково вигаданий, а частково збудований на історії моєї родини. Незважаючи на історичну тему роману, як і в своїй першій книзі, я збережу інтригу трилера.

 

За яких умов ви змогли б відмовитися від юриспруденції та повністю присвятили себе написанню книг?

На мою думку, людина має займатися тим, що в неї найкраще виходить. Я чекаю того часу, коли мої книги будуть приносити мені більше визнання і грошей, аніж професія, і тоді одразу порину у письменництво. На жаль, автори в Україні дуже мало заробляють, значно менше за юристів і більшість інших професіоналів, тому поки що вся надія на славу.

 

Ігор МЛЕЧКО, керуючий партнер АО JUSTL, адвокат, письменник

Про літературний бекґраунд керуючого партнера АО JUSTL ­Ігоря Млечка ми дізналися випадково — в рамках інтерв’ю про інше захоплення правника — біг. Як з’ясувалося, у 27 років на його письменницькому рахунку було вже п’ять написаних романів, один з яких — «Під владою пороку» — виданий у 2012 році.

Свою книгу Ігор характеризує як роман з елементами трилера, до написання якого його підштовхнув перший досвід роботи в держаних органах. Головний герой роману — успішний бізнесмен, який побудував свої статки на кістках і поламаних долях. У гонитві за багатством головний герой втратив найголовніше — душевну рівновагу та мир із самим собою. Зараз Ігор Млечко успішно захищає клієнтів у судах, практикує в податковому, трудовому праві, праві інтелектуальної власності, активно публікується у бізнес- та юридичних виданнях, а також планує гучне повернення у художню літературу.

 

Письменництво для вас — це хобі?

Письменництво для мене — це швидше життєва необхідність. Письменництво дає можливість розкривати глибинний зміст самого себе і навколишнього світу. Воно ототожнюється зі специфічним видом самореалізації, яка не потребує зовнішніх овацій. У моєму випадку — це робиться винятково для себе, і дає мені енергетичне підживлення та певний сенс від життя. Пам’ятаю, років, мабуть, п’ятнадцять тому, я працював над одним літературним оповіданням. Більша частина матеріалу була готова. Я присів за комп’ютер о вісімнадцятій годині вечора, а встав — о п’ятій ранку. Одинадцять годин письменного процесу пройшли немов у трансовому стані: не було ні перерв, ні пауз, жодних речей і подій навколо не існувало, був лише стан глибокого занурення в той фантазійний світ і події, про які я писав. І той світ давав мені невимовну палітру емоційних відчуттів. У п’ятій ранку я закінчив і вийшов на балкон із гарячим чаєм. Немов уперше в житті я помітив, наскільки все ж таки красивий світанок. І усвідомив, яка ж я насправді багата людина.

 

З якими труднощами зіштовхується юрист, який вирішив написати книгу? Де взяти час, черпати натхнення?

Якщо є сильне бажання (і ще краще, легка одержимість), проблем із часом не буде. Усі ми однаково маємо 24 години на добу. Різниця лише у тому, що деякі люди встигають багато, а в інших так не виходить. Питання, чому не виходить, на мій погляд, полягає у ступені бажання. Коли людина справді хоче, вона багато може. А справді хотіти — це один із проявів натхнення. Проте бажання є ширшим поняттям за натхнення. Одного натхнення недостатньо для того, аби «народити» повноцінне літературне оповідання (книгу). Натхнення, як і закоханість у звичайному житті, річ мінлива. Воно існує для того, щоб склеїти речі. У питанні письменництва натхнення необхідне, аби виконати значну частину проєкту. Потім має підключитися вольовий чинник, який ґрунтуватиметься на бажанні закінчити його за будь-яку ціну. На цьому етапі виникатимуть справжні труднощі, і переступати потрібно буде через апатію, лінь, внутрішній дискомфорт та багато іншого, негативного. Проте воно того варте. Повертаючись до питання натхнення, де його черпати? Відповім коротко: у житті та всередині самого себе. На мій погляд, це єдині місця, де воно мешкає.

Чи працюєте над новою художньою книгою? Якщо так, можете стисло розповісти, про що вона?

Так, буквально минулого тижня я почав працювати над новим твором. Робоча назва: «Один час». Це виключно художнє оповідання. Розповідь ведеться від першої особи. Жанр: життєва проза. За сюжетом професійний письменник переживає творчу кризу. У нього зриваються п’ять літературних проєктів, які він у силу особистих причин, не зміг закінчити. Наразі в нього немає ідей та натхнення. Одного разу він приймає рішення: «писати про будь-що (без жодної ідей та сюжету) рівно вісімдесят один день поспіль, приділяючи цьому процесові строго одну годину в день». Далі йде розповідь про те, як головний персонаж, цей письменник, «народжує» найкращий роман свого життя.

 

За яких умов ви змогли б відмовитися від юриспруденції та повністю присвятили себе написанню книг?

Складне запитання… Річ у тім, що я ніколи не ототожнював письменництво з головним заняттям свого життя. Якщо фантазувати, то я зміг би відмовитися від юриспруденції та повністю присвятити себе написанню книг лише напередодні пенсії і за умови, що письменництво фінансово забезпечуватиме мене та мою родину. Юриспруденцію я також люблю. Хоча… Людина припускає, але Бог діє на власний розсуд.

 

Дімка МОТОРОШНИЙ, редактор проєкту «Бабай», правник, письменник

У літературній спільноті про Дімку Моторошного є чимало чуток. За однією з легенд, він є співробітником Служби безпеки України, за іншою — юрисконсультом одного з одеських підприємств. Ні перша, ні друга інформація не підтверджена. Ба більше, мало хто знає його справжнє прізвище. Єдине, що відомо достоту: Дімка з легкістю проводить аналогії між темним світовим фентезі та спрощеним провадженням в українському адміністративному процесі.

Письменник Бруно Травен, художник Бенксі, музичний гурт Daft Punk, розробник (чи розробники) протоколу криптовалюти біткойн Сатоші Накамото… Усі вони свого часу надавали особливого значення таємничості, керуючись, очевидно, тим, що у митця не повинно бути іншої біографії, окрім його творчості. Дімка Моторошний ретельно оберігає власну приватність, при цьому веде активне публічне літературне життя: публікується як автор малої прози, бере участь у заходах, є редактором, інтерв’юером та критиком. Це напрочуд успішний приклад діяльності літературного альтер еґо в Україні.

 

Письменництво для вас — це хобі?

На думку одразу спадає пафосне «Письменництво — це моє життя», проте… Так, це — хобі, яке супроводжує мене з дитинства. Так вийшло, що юриспруденцію я не обирав — це вона вибрала мене, а малим я мріяв, що буду кататися із власною рок-бандою на бусику по Європі. І ось за плечима вже понад десять років юридичної практики, і я зненацька усвідомлюю, що це захоплення досі зі мною, на відміну від решти. Це — як фантомна кінцівка, яка свербить, постійно нагадує про себе, потребує уваги. Тому я приділяю увагу письменництву, але не вбиваю весь вільний час, пишу рівно стільки, аби задовольнити творчий голод.

 

З якими труднощами зіштовхується юрист, який вирішив написати книгу? Де взяти час, черпати натхнення?

Гадаю, труднощі у всіх однакові — час та ресурс організму. Коли ти по 8–12 годин на роботі, то вдома бажаєш одного — повечеряти і вкластися спатоньки. Хай щирі роботяги кепкують із офісних працівників, але інтелектуальна праця виснажує не гірше за фізичну. Я щиро дивуюся людям, які пишуть після основної роботи, часом навіть по пів ночі. Респект, але вночі я хочу спати. Тому на письмо залишається доволі небагато часу — на вихідних, часом в обідню перерву. Щодо натхнення — погоджуюся із тезою свого друга Макса Кідрука: «Не існує такої штуки, як муза чи натхнення. Хочеш — пиши, не хочеш — не пиши». Можливо, саме тому я досі не написав дебютної книги.

 

Чому ви пишете під псевдонімом? Як вдається розмежовувати активну участь у житті літературної спільноти і роботу юристом?

Я — людина доволі щира та компанійська, але чомусь не звик суміщати особисте і творче життя. Скажімо так, я створив свого доппельґенґера саме для того, аби відключатися від повсякденної рутини, певним чином бути персонажем дещо іншої реальності. Ґеймери мене зрозуміють. Я маю багато друзів, які знають мене як творчу особистість, проте навіть не уявляють, що у житті я нудний юрист-бюрократ. І так само навпаки. Гадаю, якби би мої колеги дізналися про те, що я пишу художню літературу, це мене б збентежило. З іншого боку — я розумію, що таким чином втрачаю потенційну аудиторію, адже найперші прихильники письменника — це його родичі та знайомі. Можливо, колись подолаю внутрішній ступор і поєднаю ці личини в одну.

 

Розкажіть стисло, про що нова книга? В яких ще літературних проєктах берете участь?

Моє літературне життя доволі насичене, можливо, я більше навіть медійник, аніж письменник. Адмініструю спільноти українських прихильників Стівена Кінґа, а також є співзасновником порталу «Бабай», присвяченого «темній» культурі — жахам, містиці, трилерам, фантастиці в усіх її втіленнях. Ми публікуємо новини, статті, рецензії, оглядаємо новинки та культові речі, беремо участь у презентаціях та літературних фестивалях, займаємося подкастами, аудіокнигами, видаємо паперові збірки жахів. Якщо комусь цікавий цей напрям культури — шукайте наш сайт і сторінки в соцмережах.

Щодо особистої творчості, маю з десяток публікацій під різними псевдонімами, але це більше для гартування письменницького хисту. Наразі пишу повість, яка потенційно вийде цього року в одному з українських видавництв. Це гостросюжетна історія про життя одеських безхатьків, наповнена містикою, драмою, чорним гумором та почасти навіть сплеттерпанком. Також обдумую роман жахів, що сюжетно відбуватиметься у двох часових рамках — це історія про маніяка родом з 90-х та сучасну родину, яка зіткнулася з надприродним.

 

За яких умов змогли б відмовитися від юриспруденції та повністю присвятити себе написанню книг?

Якби письменництво приносило стабільний заробіток, я б, не задумуючись, присвятив цьому весь вільний час. Але життя диктує дещо інші умови, тож юриспруденція — то прибутковіше заняття. З іншого боку, є українські автори, які зламали цю клітку. Але їх небагато.

 

 

-->