Post Scriptum: У гонитві за щастям

За визначенням щастя є психоемоційним станом цілковитого задоволення життям. Тобто фактично щастя є моментом, і чим більше таких моментів у житті людини, тим щасливішою її можна назвати. У сучасних реаліях дуже важко бути задоволеним життям в силу емоційних виснажень, робочих навантажень, відсутності часу на себе, гонитви за успіхом та, мабуть, в силу нашої людської матеріалістичної природи.

Часто під тиском соціуму ми намагаємося повторити історії успіху відомих людей (навіть колег по роботі), однак абсолютно забуваємо про те, чого саме ми хочемо, тому й не дозволяємо або навіть забороняємо собі багато речей у гонитві за уявним щастям. При цьому я більш ніж переконана, що дуже складно відрізнити власні бажання від того, що прийнято вважати класним, особливо в епоху, коли прекрасна частина нашого життя з «успішним успіхом» виставляється в Instagram та в інших соціальних мережах.

А ми, соціальні істоти, побачивши історії успішної людини, намагаємося це повторити і через це потрапляємо у власну пастку, де нас вже не зупинити. Оскільки, щоб бути «досконалим», нам здається, що ми повинні і більше дванадцяти годин у день працювати на роботі, і займатися спортом, і знати п’ять мов і більше (а в нашому арсеналі лише три­чотири — що за неподобство!), і активно проводити вихідні з друзями (навіть коли ми емоційно та фізично виснажені, і нам було б корисно просто виспатися й вимкнути всі ментальні процеси), і встигати все читати. Цим навіть прекрасне поняття саморозвитку викривляється, бо ми займаємося всім переліченим, щоб комусь щось довести і показати, які ми щасливі й успішні. Інша ж річ, коли ми отримуємо задоволення від процесу, приносимо гармонію в своє життя, наповнюючи його цими цінними щирими моментами щастя.

На цій ноті дуже хочеться, щоб люди зупинилися, оцінили якість свого життя і дозволили собі бути собою, щоб вони вдихнули повітря на повні груди, поринули в момент і насолодилися життям тут і тепер, бо воно прекрасне. Так само прекрасний і кожен із нас зі своїми недоліками, які глобально не мають такого значення, як нам здається, бо це частина нас, а кожна особистість уже прекрасна сама по собі. Кожен момент нашого життя вартий, щоб його проживали в задоволення. І чому ми повинні собі в цьому відмовляти?

Завдяки трьом місяцям карантину я зрозуміла, що дозволити собі бути неідеальною дуже важливо, хоча дуже важко на певному психологічному рівні. Протягом якогось часу я боролася з собою і змушувала себе читати те, що всі рекомендують, але почувалася я в ці моменти просто жахливо. Зі сторони це мало такий вигляд, наче всі розповідають та виставляють фото, як вони прочитали книжки, а я така лінива, не можу себе змусити читати трошки більше перших розділів чи навіть сторінок. Чомусь мені було дуже складно прийняти той факт, що в цей період мого життя я просто не хочу читати, і це нормально, це не робить мене меншовартісною чи менш успішною. Важко було зрозуміти, що це моє життя, а не життя для соціуму чи для когось, і я повинна дбати про себе та свою задоволеність моментами та життям загалом. Також я відчула на внут­рішньому, глибинному рівні, що вся моя гонитва за щастям насправді не робить мене щасливою, та зрозуміла, що на цьому етапі мого життя моє щастя в моїх маленьких хобі, які доповнюють мене, заряджають енергією і роблять собою.

Мені щиро хочеться, щоб більше людей усвідомили, що життя прекрасне в його моментах, а не в гонитві за ними, і що дуже важливо прийняти себе, дозволити собі насолодитися ранковою кавою, зай­матися лише тим, що приносить задоволення, і не винити себе в тому, що ти не вписуєшся в чиїсь рамки «досконалості», бо ми — люди, ми всі різні. І це прекрасно!