Історичне право: Свято наближається
Новий рік 1 січня зовсім не доведений юридичний факт: свято мандрувало календарем як справжній пілігрим у різні місця з примарною метою та вірою в бога
Новий рік людство святкувало завжди. Ми маємо історичні та етнографічні джерела, які впевнено доводять наявність релігійних обрядів, пов’язаних саме зі зміною сезонів, або завершенням будьякого типу сільськогосподарських робіт. Відомо, наприклад, що у Давньому Єгипті свята починалися з розливом Нілу, а в Античній Греції — в день літнього сонцестояння. Найчастіше Новий рік починався або в березні (першого дня чи у день весняного рівнодення), або у вересні (також першого дня чи у день осіннього рівнодення). Але зараз майже вісь світ зустрічає Новий рік посеред зими, 1 січня. Також це свято втратило релігійне забарвлення та є цілком світським.
Знову латиняни
Як і у більшості випадків, пов’язаних з громадянським суспільством, «дякувати» потрібно нашому всьому в галузі цивільного права — римлянам. Вони були напрочуд прагматичні та бюрократичні, бо саме в Давньому Римі почали рахувати Новий рік не від будь-якого природного явища чи появи божества, а від початку роботи державних чиновників — консулів. Так, цілком можливо, що цю ідею просунув відділ статистики, проте ми нічого не можемо стверджувати напевне.
Саме 1 січня римські консули заступали на посаду та починали працювати на благо давньоримської вітчизни. 1 січня 153 року до нашої ери вперше було названо початком нового року — звичайно, інформацію про це могли зберегти тільки римляни.
Цікаво, що у 46 році до нашої ери Гай Юлій Цезар ввів новий календар, відомий як юліанський, та затвердив початок нового року саме 1 січня. Тобто на честь Цезаря у нас не тільки салат, а й календар. І тоді найноворічніша страва має бути не олів’є, а цезар.
Середні віки —
такі середні віки
Із занепадом Риму занепало і 1 січня як початок року. Майже протягом всього Середньовіччя Новий рік подорожував календарем і наставав або на Різдво Христове, або на Великдень. Літочислення у середньовічних хроніках має багато застережень. Сама ідея рахувати роки від Різдва Христового з’явилася доволі пізно, а увійшла в побут аж у VII столітті завдяки англійському монаху та історику Беді Преподобному.
Лише у XIV столітті у Великому Князівстві Литовському та на землях, що були у його складі (території сучасних Литви, Білорусі, України тощо), було визначено починати рахувати Новий рік від 1 січня 1362 року від Різдва Христового.
Більшість європейських держав почали святкувати Новий рік з 1 січня аж у XVI столітті. Наприклад, Венеція зробила це у 1522 році, Священна Римська Імперія — у 1544, а Іспанія та Португалія — у 1556-му.
У Франції Новий рік з 1 січня був встановлений Карлом IX Русильонським едиктом 1564 року. До того часу Новий рік святкували і 1 березня, і на Різдво, і на Великдень, і навіть на Благовіщеня.
У 1582 році Папа Римський Григорій провів реформу календаря — так, григоріанський календар названий на його честь. Через цю реформу в країнах західного християнського обряду встановився новий рахунок днів року. Це закріпило розмежування на церковні та світські свята (а про різницю між «ортодоксальними християнами» та іншими — й годі говорити). Різдво є християнським «домашнім» святом, а Новий рік — цілком світське свято, навіть вітають з ним не тільки родину, а й листонош, рятувальників, сажотрусів та багатьох інших.
Дивні дива
З часом у Франції склались деякі традиційні привілеї щодо подарунків на Новий рік. У 1946 році на законодавчому рівні за рятувальниками було закріплене офіційне право продавати на Новий рік за будь-якою благодійною ціною власні новорічні календарі. Зараз такі календарі рятувальників є окремим видом мистецтва та друкуються не лише у Франції. Так-так, австралійські пожежники тішать нас саме через цю милу традицію. Такі календарі перетворилися на важливу частину новорічної благодійності. Крім рятівників, схожі календарі у Франції друкують листоноші.
Однією з останніх країн, яка почала святкувати Новий рік 1 січня, стала Велика Британія. Це сталося лише у 1752 році, коли колонії у Новому Світі вже були готові до боротьби за власну незалежність, тобто сформували власну культуру, до якої не належало святкування світського Нового року. США будували релігійні біженці — пуритани, які святкували лише Різдво (і якщо чесно, то і саме Різдво вони не одразу почали святкувати. Воно було заборонене, метрополія поновлювала святкування, а місцева влада знову забороняла. 1659 року в Массачусетсі офіційно штрафували на 5 шилінгів за святкування Різдва).
Пройшли часи і Різдво, як зимове свято, тепер посідає перше місце у календарях американців. Найбільше шанують Новий рік у Новому Йорку — місті, яке заснували звиклі до світського Нового року голландці.
Україна і Новий рік
Новий рік на українських землях, на відміну від Російської держави, святкувався 1 січня ще до Петра I. За цим святом закріпилася назва «Щедрий вечір». Московіти святкували Новий рік 1 вересня за юліанським календарем від 7000 року від створення світу. У звичному для нас календарі від Різдва Христового це 1492 рік.
Традиційно Новий рік у Російській державі був релігійним святом. У московському Кремлі проводилися церемонії при наявності церковних ієрархів, царської родини, іноземних послів (нічого не змінилось?). Це було велике свято, цілком відповідне традиційним поглядом московських громадян. У Кремлі проводилася церковна служба, били в дзвони, цар, бояри, патріарх та єпископи, а також стрільці — усі вітали один одного за окремим обрядом. Саме тому, коли Петро I видав указ щодо святкування Нового року 1 січня за юліанським календарем від 1700 року від Різдва Христового, це зустріло громадський опір серед населення Російської імперії. Петро I намагався насадити європейські традиції святкування Нового року з ялинковими прикрасами та феєрверками, але після його смерті вікно до Європи зачинили і до XIX століття всі ці традиції були забуті.
Новий рік продовжували вираховувати за юліанським календарем, а весь світ уже перейшов на григоріанський. Різниця між календарями збільшувалась. У 1918 році вона була вже 13 днів. Тобто Новий рік у Російської державі наступав на 13 днів пізніше, ніж в інших країнах світу (затримувався на кордонах чи проходив самоізоляцію). 1(14) лютого 1918 року радянська влада встановила в Росії григоріанський календар. Україна, як одна з радянських республік, так само перейшла на григоріанський календар. Новий рік випередив і відокремився від Різдва, яке святкувалося за старим стилем. Відповідно, навіть 100 років потому від тих подій ми маємо унікальне свято — Старий Новий рік або Новий рік за старим стилем.
У 1929 році в межах боротьби з релігійною пропагандою святкування Різдва було припинене на всій території Радянського Союзу. Новий рік перетворився на окремий день, щоб радянські громадяни за жодних умов не прикрашали ялинку, яка в цей час була суто міською різдвяною прикрасою, та не святкували Різдво.
Але вже за кілька років, у 1935 році, Перший секретар Київського обкому партії, тобто голова виконавчої влади міста Києва, Павло Постишев у головному друкованому органі СРСР звернувся до радянського уряду: «В дореволюційний час буржуазія та чиновники завжди влаштовували ялинки для власних дітей. Для чого у нашій країні школи, дитячі клуби, палаци піонерів позбавляють наших дітей цього свята? Давайте влаштуємо веселу зустріч Нового року для дітей в усіх містах та колгоспах!». У 1935 році в СРСР знову було дозволено святкувати Новий рік як світське дитяче свято. Але вся релігійна атрибутика була суворо заборонена. Тому ялинку прикрашала не Вифліємська зірка, янгол чи чепурний бант, а червона п’ятикутна зірка. До дітей приходив не Святий Миколай, а фольклорний Дід Мороз. У 1947 році Указом Президії Верховної Ради 1 січня нарешті стало вихідним днем.
Уже після розпаду СРСР українці отримали вихідні для святкування не тільки Нового року, а й для святкування Різдва Христового. Спочатку в січні, згідно зі східним обрядом, а з 2017 року — і в грудні, згідно із західним. Новий рік та Різдво знову змішуються у свідомості громадян. А діти мають право на подарунки: на Миколая, обидва Різдва та Новий рік. І Крампуса вже немає.