Тема: Справа на помилки

Не є таємницею, що під час негласних слідчих (розшукових) дій правоохоронні органи іноді допускають порушення, тож для захисту прав клієнта важливо своєчасно розпізнати відхід від регламенту, затвердженого в КПК України, та звернути увагу на такі типові помилки

Негласні слідчі (розшукові) дії — це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

 

Чим регламентується застосування негласних слідчих дій

По-перше, основним нормативним актом є Кримінальний процесуальний кодекс (КПК) України. У КПК України негласним слідчим (розшуковим) діям (НСРД) присвячена окрема глава під номером 21 «Негласні слідчі (розшукові) дії». Проте порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій регламентований не лише цією главою.

Так, на НСРД поширюються також і положення глави 5 КПК України — «Фіксування кримінального провадження. Процесуальні рішення». Крім того, на негласні слідчі (розшукові) дії поширюються положення глави 40 КПК України — «Кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю».

Другим нормативним актом, який регулює порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні, є Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» (стаття 8), де передбачені права оперативних підрозділів на участь у негласних слідчих (розшукових) діях.

Третім нормативним актом є Закон України «Про державну таємницю». Так, цим законом передбачено, що звід відомостей, що становлять державну таємницю, формує Служба безпеки України на підставі рішень державних експертів з питань таємниць. Звід відомостей, що становлять державну таємницю, затверджений наказом голови Служби безпеки України № 383 від 23 грудня 2020 року, є невід’ємною частиною Закону України «Про державну таємницю», адже саме в цьому законі встановлено, які відомості віднесені до державної таємниці.

Наступним документом, який регламентує порядок проведення НСРД, є Інструкція про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні від 16 листопада 2012 року № 114/1042/516/1199/936/1687/5. Ця інструкція визначає загальні засади та єдині вимоги до організації проведення негласних слідчих (розшукових) дій слідчими органів досудового розслідування або за їх дорученням чи дорученням прокурора уповноваженими оперативними підрозділами, а також використання їх результатів у кримінальному провадженні.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Відповідно до частини 2 статті 1 КПК України, кримінальне процесуальне ­законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верхов­ною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Таким чином, кримінальне процесуальне законодавство складається, у тому числі, з інших законів України та міжнародних договорів.

Також, як слідує із часини 1 статті 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, вимог інших актів законодавства.

 

Типові помилки правоохоронних органів під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій

1. Помилки щодо фіксування негласних слідчих (розшукових) дій у протоколі

Нефіксування ходу проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Як слідує із частини 1 статті 252 КПК України, фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим цим Кодексом. Так, за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, в якому відображається хід і результат проведеної слідчої дії.

Однак на практиці досить часто стикаємося із ситуацією, коли представники правоохоронних органів не відображають увесь хід проведеної НСРД, а фіксують винятково результати проведеної процесуальної дії. Прикладом такої помилки є епізод, де під час проведення контролю за вчиненням злочину слідчим був складений протокол про результати НСРД, в якому не було повністю відображено всього перебігу процесуальної дії, а зафіксовані лише її результати.

Неправильне зазначення часу та посадової особи, що проводила НСРД.

Як слідує із часини 1 статті 106 КПК України, протокол під час досудового розслідування складається слідчим або прокурором, які проводять відповідну процесуальну дію, під час її проведення або безпосередньо після її закінчення.

Тобто протокол про хід і результати НСРД, враховуючи особливості вказаної процесуальної дій, не може бути складений під час її проведення. Тому протокол повинен бути складений одразу після її закінчення. Тим більше, важливим моментом при складенні протоколу має бути зазначення саме тієї посадової особи правоохоронних органів, яка провела НСРД.

 

2. Порушення процедури передачі інформації, отриманої внаслідок НСРД

Законодавством передбачено, що інформація, отримана внаслідок проведення НСРД, може бути передана виключно постановою прокурора. Проте на практиці процедура передачі від одного структурного підрозділу до іншого відбувається через оформлення протоколу, який не передбачений КПК України.

 

3. Зняття інформації з електрон­них інформаційних систем без звернення до слідчого судді

Досить часто на практиці виникають ситуації, коли слідчий або прокурор, вилучивши під час обшуку мобільний телефон чи комп’ютер особи, не звертаючись до слідчого судді за дозволом на зняття інформації з електронних інформаційних систем, проводить огляд цих пристроїв, складає протокол огляду і використовує отриману таким чином інформацію як доказ у кримінальному провадженні.

Такі дії посадових осіб порушують вимоги процесуального законодавства, а саме — частину 1 статті 258 та частину 1 статті 264 КПК України. Крім того, зняття інформації з електронних інформаційних систем належить до різновиду негласних слідчих (розшукових) дій і має оформлюватися протоколом про хід та результати негласної слідчої (розшукової) дії в разі, якщо таке зняття відбувається без відома власника електронної інформаційної системи.

Тобто у цій ситуації отримана таким чином інформація не може бути визнана допустимим доказом у кримінальному провадженні, оскільки цей доказ отриманий не в порядку, передбаченому КПК України.

Так, відповідно до частини 1 статті 84 КПК України, фактичні дані, отримані не в порядку, передбаченому КПК України, доказами в кримінальному провадженні бути не можуть. Таким чином, стороні захисту необхідно ґрунтовно вивчати матеріали кримінального провадження з метою пошуку процесуальних помилок, які в подальшому можна використати на користь клієнта та скористатися можливістю стороні захисту ставити питання перед судом про недопустимість такого доказу, оскільки такий доказ отримано не в порядку, передбаченому КПК України.