Історичне право: Переклад з рабської

Чи справді рабство скасували Історія рабства розпочалася з того моменту, коли люди поступово почали змінювати кочовий спосіб життя на осілий та розширювати свої території. І в першу чергу раби були необхідні для виконання зазвичай тяжкої фізичної роботи. При цьому, хоч вони і не вважалися рівноправними громадянами, на них поширювалися різні права (іноді тільки речові).

У сиву давнину

Найбільше згадок про існування рабів знайшлося у шумерській спільноті. При цьому рабство не було відкритим, воно приховувалося і маскувалося різними способами. Так, у межах сімейного права того часу батько мав право продавати своїх дітей у рабство (на служіння). Батьки могли продати як маленьку, так і дорослу дитину, оформивши це як процедуру усиновлення, але майбутня «родина» мала заплатити певну суму. Звичайно, найчастіше такому «усиновленню» піддавалися дочки, і в документах факт такого продажу називався «ціна дружини», а історики вважають такі угоди древніми шлюбними контрактами.

У Стародавній Греції раби зазвичай узагалі не вважалися особистістю, хоча держава захищала їх законом. Наприклад, убивство було заборонено. А якщо свавілля господаря ставало нестерпним, раб міг скористатися «правом притулку». Поки раб знаходився у притулку, він вважався недоторканним. За антич­ним законом, раб, який вдався до заступництва божества, вже не повертався до колишнього господаря, його перепродували в інші руки.

Раби навіть могли ставати свідками в суді, щоправда, свідчення вони давали під тортурами, оскільки, як вважали греки, вони, подібно вільній людині, давати присягу не могли.

У різні періоди в Єгипті було різне ставлення до рабів (сервів). Якщо в період раннього Єгипту рабів убивали через обмеженість ресурсів, то пізніше вони стали «мертвими членами родини», а ставлення до них визначалося законами фараонів — охоронялося життя, гарантувалося харчування, вводилася оплата за використання послуг. Є свідчення, що раби могли накопичити непоганий статок, що вже трохи схоже на трудові відносини. Але без вибору роботодавця. Також у рабство могли піти добровільно через борги чи за рішенням суду.

Усиновлення злочинців або полонених як сервів дозволяло втягнути їх у соціальну структуру таким чином, що вони опинялися під впливом громадських і ритуальних санкцій і були зобов’язані дотримуватися прийнятих правил поведінки.

У давньосхідних державах раби в певних випадках виступали суб’єктами права. Наприклад, у Новому Вавилоні існували особливі класи храмових та царських рабів, які мало чим відрізнялися від вільних людей.

Вважаючись безправними в будинку господаря і переходячи з рук у руки разом із землею, раби, однак, не були позбавлені політичних прав і могли обій­мати посади, користуватися заступництвом законів по відношенню до третіх осіб і могли подавати проти них позови. Маючи право робити заощадження, вони були зобов’язані платити господарям оброк, могли самостійно вести грошові справи, купувати нерухому власність, жити в своїх будинках, вступати в товариства для підприємств. Нерідко раби проводили грошові операції господарів, в які ті не хотіли входити особисто, але від яких прагнули отримати зиск. Здається, підставних осіб вигадали не наші сучасники...

 

Страждаюче середньовіччя

Раннє середньовіччя мало що змінило у статусі рабів — вони так само не мали правоздатності, відчужувалися за тими ж правами, що і худоба.

Так, в Англії був певний перехідний період рабства. Тобто якщо людина потрапляла в рабство через скоєння злочину, то впродовж року за нею зберігалося право на викуп його рідними, а за родичами — право на його вергельд (грошова компенсація родині вбитого). Крім того, в Англії ІХ сторіччя раби мали право на володіння майном та могли майже вільно розпоряджатися ним. В одній із клаузул із закону Альфреда сказано, що в середу одного з тижнів кожного з чотирьох постів раби могли продавати те, що їм дали як милостиню, або те, що вони самостійно придбали у вільний від роботи час. Це саме підтверджує й указ короля Етельстана (924–939 роки), який надавав рабам можливість самостійної торгівлі і зазначав, що саме вони, а не їхні господарі несли відповідальність за перепродаж крадених речей.

Згодом у середні віки ситуація почала потроху змінюватися і дедалі більше набувати форми трудових відносин, хоча й дуже несправедливих, — рабство переходить у кріпосне право. У першу чергу на це вплинула економічна складова: ефективність рабської праці не збільшувалася, а от витрати на утримання постійно зростали. Таким чином, раб перестає бути об’єктом, а стає вже суб’єктом права. Хоча вважати, що свобод стало більше, аж ніяк не можна, оскільки влада, тепер уже землевласника, а не господаря, залишалася абсолютною: селянин часто навіть не міг одружитися без дозволу останнього.

Кріпосні обробляли господарську землю, платили оброк і виконували безліч різних повинностей, починаючи з робіт по ремонту хазяйських будівель і закінчуючи військовою службою під прапорами земле­власника. Крім того, землевласники мали право на частину спадщини кріпосного («право мертвої руки»), а також конфіскацію частини майна обманутого чоловіка, побори з погорільця, плату за те, що господар виступає гарантом шлюбного договору про придане, та багато іншого.

Так, у Каталонії між 1150-м і 1202 роком статус селянської несвободи оформився в результаті часткового виключення кріпосних зі сфери дії публічного права через розробку «права поганого поводження» (jus maletractandi) з ними. Реформи судочинства, здійснені в Англії за короля Генріха II (1154–1189), пов’язали надання судового захисту з володінням свободою (можливість апелювати в королівські суди, надана тільки фрігольдеру (господарю), тим самим узаконила несвободу англійських селян).

У цей час в Іспанії вже існував прошарок більш вільних селян (солар’єв), у яких було набагато більше прав. Так, у ХІІІ сторіччі Альфонсо Х видав указ, що дозволяв останнім залишати свій наділ у будь-який момент часу, а Альфонсо ХІ Справедливий у XIV сторіччі вже забороняв землевласникам будь-яке вилучення землі у власників і їх нащадків за умови фіксованих виплат на користь феодала.

У той же час у Норвегії звід законів Ландслов (Закон землі) вже з 1274 року не має жодних згадок про рабів, тільки про колишніх рабів, що говорить про повне скасування рабства в цій країні. Швеція скасувала його у 1343 році. Чи пов’язане скандинавське табу на рабство з тим, що вікінги стали «не такі, як раніше», залишаємо для роздумів.

 

Вітер без змін

Здавалося, пізнє середньовіччя помалу послаблює роль землевласників. Причиною тому стає масштабний спалах чуми в Європі у другій половині XIV сторіччя. Селян стає менше, криза на ринку робочих рук не призводить до масового виходу феодалів у поля та на ферми. Проте праця селян, що вижили, з натуральними антитілами до чуми, напевно, призводить до того, що їх праця починає цінуватися досить високо. Феодали вдаються до хедхантингу чужих кріпаків на рівні найкращих кадрових агентств. Власне, все це і призводить до виникнення справжнього ринку праці. Хлібороби намагаються втекти від суворих власників і прибитися до господарів, які дають їм «молодий дружній колектив» та більше свободи. У результаті до XV століття у Франції, Англії, на заході Німеччини і в багатьох інших місцевостях Європи селян майже перестали ганяти на панщину. У Франції, наприклад, панщина поступово скоротилася до десяти днів на рік. Хлібороби тепер обробляли свої ділянки і платили панам оброк. Селяни ще не стали вільними, але вже не були рабами. Такий стан речей продовжувався недовго. Приводом до повернення до рабства стало зростання попиту на вовну в Англії, через що майже всі землі були відведені під пасовища, а селяни залишилися ні з чим. Водночас Англія підвищила імпорт зерна з Європи, що призвело до збільшення господарської ріллі в європейських країнах і примусу селян працювати на ній удень і вночі.

Так, Річ Посполита поступово урізала селянські права, поки у 1503 році останнім не заборонили переходити від одного господаря до іншого. До середини XVI століття польський селянин проводив на панщині п’ять-шість днів на тиждень, а багато хто й зовсім позбавлявся своїх наділів, живучи за рахунок пайка, що видавався господарем. Пани мали право карати, позбавляти майна і навіть вбивати своїх сервів.

Така ж тенденція була і на територіях германських земель. Оскільки економіка була орієнтована на зов­нішній ринок, земель для обробки, а також і людської сили постійно бракувало, а Тридцятирічна війна (1618–1648 роки) ще більше посилила владу над селянами, знизивши їх статус трохи не до рабів Стародавнього світу.

Навіть у Франції, де про особисту залежність селян встигли забути, приймалися закони, що зміцнювали судову владу господарів над сільським населенням.

 

Просвітлення на горизонті

Тим часом світ входив у нову еру Просвітництва, і нові ідеї «вільної людини» почали поширюватися і на кріпаків.

Уже з початку XVІІІ століття з’являються перші спроби скасування кріпосного права. А вже у 1780 році почалася повномасштабна реформа кріпосного права в імперії Габсбургів. Її початок поклав Йосиф ІІ, який сподівався, що «всі громадяни будуть вважатися братами, намагаючись посильно допомагати один одному». Ця програма (дарма, що не передвиборча) дуже не подобалась дворянству, оскільки вводилася система штрафів за фізичне покарання господарем сервів. А в 1783 році кріпосне право було взагалі скасоване по всій Пруссії, хоча і дуже формально. Реальне звільнення селян у цій частині Європи відбулося тільки наприкінці ХІХ сторіччя.

Не відставала від реформ і Франція, на яку в той час вплинула революція. У серпні 1789 року, після взяття Бастилії, установчі збори прийняли декрет «Про знищення феодальних прав і привілеїв», яким начебто звільняли селян від залежності від господаря. Насправді ж селяни все одно мали платити оброк за користування землею, а викупити ділянку було нереально. Тому право на власність знову відвойовували силою.

Європа ж зав’язала з работоргівлею та кріпосним правом лише у 1926 році, підписавши у Женеві Конвенцію про рабство, до якої могли і досі можуть долучитися будь-які країни світу. Україна приєдналася до Конвенції, будучи у складі СРСР, ще у 1959 році (і це в той час, як селянам було заборонено виїжджати з села, а право на паспорт вони отримали лише у 1974 році, та й то без права на працевлаштування у містах).

 

Новий світ

На іншому континенті, в США, у цей час також тривала боротьба з рабством. З 1807 року з’явилася заборона уряду на купівлю рабів з Африки, а вже з 1820 року трансатлантичну работоргівлю прирівняли до піратства. При цьому в Конституції США не було жодного слова про статус рабів. Попри всю демократичність Акта свободи, законодавство Сполучених Штатів розглядало рабів як рухоме майно і захищало права рабовласників. І тільки у 1865 році в США вступила в силу 13-а поправка до Конституції, яка забороняла рабство. Однак незабаром на частині території країни було прийнято сегрегаційне законодавство, яке позбавило темношкіре населення ряду цивільних прав (воно діяло до кінця 60-х років ХХ сторіччя, у фільмі «Зелена книга» можна побачити, як діяла сегрегація). Що цікаво, повністю рабство на території США було скасоване тільки у 2013 році, коли штат Міссісіпі таки викинув ялинку і ратифікував 13-у поправку Конституції.

На сьогодні є чимало міжнародних актів, які забороняють будь-які форми рабства, але говорити, що світ повністю звільнився від цього явища, зарано, поки є тоталітарні уряди та кричуща соціальна нерівність.