Тема: Критичне осмислення

Олег СЛОБОДЯНИК,
старший партнер АО «Слободяник та Слободяник»

Боротьба з корупцією в Україні триває доволі давно, і в судовій практиці антикорупційного кримінального судочинства вже намітились певні тенденції

В Україні склалася обвинувальна судова система, функціонування якої зводиться до сприяння правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю.

Тоталітарні задуми радянських часів концентровано намагаються реалізувати у системі антикорупційного судочинства, що проявляється у неприхованих спробах впливу на суддів з метою забезпечення ухвалення обвинувальних вироків.

Так, згідно із сайтом судової влади, завданням Вищого антикорупційного суду, крім здійснення правосуддя, визначено захист особи, суспільства й держави від корупційних і пов’язаних із ними злочинів.

З метою тиску на суд, у порушення принципу презумпції невинуватості та таємниці досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України передаються засобам масової інформації матеріали кримінальних проваджень для їх висвітлення в руслі абсолютної доведеності вини підозрюваних у вчиненні злочинів.

Виправдувальні та обвинувальні вироки антикорупційних судів публічно оцінюються як зрада або як перемога у боротьбі з корупцією.

Суспільству нав’язується образ беззаперечного дотримання стану законності Національним бюро (звичний метод встановлення диктатур).

З метою встановлення контролю над суддями у більшості судових засідань присутні «громадські активісти». Обсяги проведеної ними роботи з фіксації обставин судових процесів та очевидні ознаки координації діяльності з єдиного центру дозволяють ­зробити висновки про оплачуваний характер такої роботи.

Суддями антикорупційних судів під лозунгом пошуку «незіпсованих» обрані у більшій мірі ті, хто не мав попереднього необхідного досвіду розгляду подібних справ, що створює додаткові можливості для маніпуляції ними з боку «досвідчених» правоохоронців.

Наведеним обумовлені тенденції судової практики у справах про корупційні злочини — системне ігнорування суддями антикорупційних судів правових висновків Верховного Суду. При цьому мотиви відмінного застосування норм права, як і висновки про неправильність їх застосування Верховним Судом не наводяться.

У судових рішеннях дублюються типові аргументи, вочевидь централізовано розповсюджені серед суддів. Спостерігається показове відчуття безкарності суддів за умисне неправильне застосування норм права всупереч висновкам Верховного Суду.

Ігноруються Вищим антикорупційним судом та Апеляційною палатою і власні висновки про застосування норм права. За короткий проміжок часу антикорупційні суди сформували суперечливу та непрогнозовану практику застосування норм права, що прямо порушує одне із основоположних прав людини — на правову визначеність. Натомість спроби використання вже сформованої практики антикорупційних судів в інших справах викликають роздратування.

Найбільшою проблемою стало втягнення суду в змагальний процес на стороні державного обвинувачення, що унеможливлює виконання суддями ролі арбітра у спорі.

Необхідно відзначити, що надію на позитивні зміни залишають намагання суддів імітувати дотримання західних стандартів судочинства: захисту надають можливість заявляти всі клопотання, щоправда, з наступною відмовою в їх задоволенні.

Аналіз практики антикорупційних судів, незважаючи на вже ухвалені виправдувальні вироки, свідчить про те, що з моменту передачі обвинувального акта до суду, необхідно готуватися до боротьби у Верховному Суді, послідовно документуючи порушення вимог процесу та неповноту судового розгляду.

Таким чином, найбільш вдалою характеристикою кримінального судочинства в антикорупційних судах могла б стати цитата з трилогії Айн Ренд «Атлант розправив плечі» (1957 рік): «Протягом усього цього часу, поки тривала боротьба з корупцією, основним її засобом було не звільнення жертв, а гарантування ширших можливостей вимагань для вимагачів». З вірою в те, що антикорупційні суди стали лише інструментом у такій боротьбі, а не її режисерами.

Тому доки наведені слова нам так нагадуватимуть реальність, спеціалізовані антикорупційні суди залишатимуться спеціальними, а їхня роль зводитиметься до поодиноких «перемог» над корупцією у вигляді показових вироків. Перспектива таких судів у тривалому проміжку часу — ліквідація.

-->