Тема: Донести непричетність

Захист від неправомірних звинувачень у корупції потребує розуміння особливостей роботи судової системи та знання тактик, яких варто дотримуватись, щоб виграти справу

Чинним законодавством передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність за вчинення корупційних та пов’язаних з корупцією правопорушень.

Порядок притягнення до адміністративної відповідальності, види правопорушень та санкції визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Цей вид відповідальності стосується переважно державних службовців.

Розглядаючи кримінальну відповідальність за корупційні правопорушення та правопорушення, пов’язані із корупцією, зауважимо, що створення уніфікованого, наперед визначеного механізму захисту є неможливим, оскільки під визначення «корупційного правопорушення» підпадає широкий перелік статей Кримінального кодексу України. Адже зрозуміло, що стратегія і тактика різнитимуться у разі затримання особи під час одержання неправомірної вигоди і, наприклад, при обвинуваченні в розтраті майна чи зловживанні службовим становищем.

Базові правила

Передусім звертаємо увагу на те, що обвинувачення в корупції подекуди так і залишається лише обвинуваченням на словах, і не більше. Йдеться про масив так званих фактових справ, в яких «корупціонер» максимум викликається для проведення допиту як свідок, а подекуди обвинувачення закінчується на рівні гучних заяв правоохоронців у ЗМІ. Такими діями, звісно, створюється певний образ у суспільстві щодо посадовця чи представника бізнесу як особи, причетної до корупційних діянь. Непоодинокі випадки, коли початок досудового розслідування є наслідком начебто викривальних матеріалів у ЗМІ, а докази у такому кримінальному провадженні є фактично копіюванням матеріалів журналістських розслідувань, які не мають жодного відношення до юриспруденції. Неважко уявити, яка доля чекає на таке провадження, адже сторона захисту неодмінно поставить питання про допустимість та неналежність зібраних доказів. Урешті­решт, у багатотомній справі не залишиться документів, які б доводили причетність особи до інкримінованих діянь.

Залежно від характеру обвинувачення процесуального статусу особи різнитиметься й оптимальна початкова модель захисту. Але загальні базові правила поведінки особи, яка нібито набула статусу «корупціонера», незмінні:

— участь у проведенні будь­яких слідчих (розшукових) дій повинна відбуватися виключно в присутності адвоката, який кваліфіковано оцінить їх законність та забезпечить дотримання гарантованих прав і свобод особи. У такому випадку неважливо, бажає особа надавати покази чи первинно скористатись правом, передбаченим статтею 63 Конституції України, та відмовитись від будь­яких пояснень;

— необхідно уникати зустрічей, обговорень з іншими потенційними учасниками «корупційного розслідування». Це стосується як особистих зустрічей, так і телефонних розмов. Навіть за відсутності намірів тиску на свідків чи підозрюваних самі по собі контакти особи можуть інтерпретуватися правоохоронцями як намагання впливати в незаконний спосіб на проведення розслідування;

— не поспішати надавати документи органу досудового розслідування. Як правило, слідчий або детектив викладає свої вимоги у запиті, посилаючись на статтю 93 Кримінального процесуального кодексу України. Зазначена правова підстава для отримання документів чи їх копій досить часто використовується органом досудового розслідування для отримання документів у кримінальних провадженнях, що не мають жодного відношення до витребуваних відомостей. Тож варто дочекатись ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до документів, постановленої в результаті перевірки судом законності підстав відповідного клопотання слідчого чи детектива;

— часто одними з ключових доказів у корупційних справах є вис­новки експертів­почеркознавців. З метою проведення відповідних експертиз слідство намагається отримати не лише оригінали документів, а й провести відбір зразків підпису та почерку для подальшого їх порівняння. Перед прийняттям рішення про надання зразків підпису та почерку обов’язково проконсультуйтесь з адвокатом та визначтеся щодо доцільності їх надання. Пам’ятайте, що тягар доказування і доведення винуватості покладено саме на сторону обвинувачення;

— активна робота сторони захисту у цій категорії справ має розпочинатися одразу, як тільки стало відомо особі про те, що вона потрапила в поле зору правоохоронців. Уже в перші дні необхідно визначитись із можливим обсягом доказів, що можуть бути використані з метою доведення невинуватості. У подальшому отримати такі документи та інформацію стане значно складніше. Своєю чергою, сторона обвинувачення використовуватиме власні докази вибірково, а до закінчення досудового розслідування далеко не всі матеріали надаються захиснику для ознайомлення. Отримання власних доказів та інформації допоможе вибудувати стратегію захисту від перших днів переслідування. Тобто підозрюваний у вчиненні корупційного правопорушення разом із захисником мають обрати активну, наступальну модель поведінки, а не лише очікувати на формальні помилки слідства, що, можливо, будуть виявлені й оцінені вже під час судового розгляду.

Поширена практика

Незалежно від того, хто саме потрапив у поле зору правоохоронців, будь­то посадовець чи представник бізнесу, що мав необережність взяти участь в освоєнні бюджетних коштів, тяжкість обвинувачення спричиняє неабиякий влив на людину. При цьому на другий план може відійти впевненість у власній правоті та невинуватості. У свою чергу, термін можливого покарання іноді використовується як засіб тиску на підоз­рюваного або як основний аргумент під час обрання запобіжного заходу.

Проте широкого поширення набула практика, коли орган досудового розслідування, маючи на меті зробити гучну заяву про розкриття злочину, не володіючи достатньою доказовою базою, висуває обвинувачення відразу декільком особам, які начебто діяли у співучасті, із заздалегідь розподіленими ролями. За таких обставин через фантазії правоохоронців службова недбалість одного посадовця може з легкістю перетворитися на умисний злочин із заволодіння бюджетними коштами групою осіб.

Наведемо й інший, не менш поширений приклад невідповідності первинної кваліфікації інкримінованих діянь фактичним обставинам. Передусім це стосується «корупціонера», який, не маючи статусу службової особи, все одно розглядається правоохоронцями як суб’єкт корупційного правопорушення. Уже звичною практикою для правоохоронців стала кваліфікація діянь за статтею 368 Кримінального кодексу України (отримання неправомірної вигоди), яка згодом, на подальших стадіях кримінального провадження, трансформується в «некорупційний» злочин як­то шахрайство.

Наслідком таких свідомих порушень з боку органу досудового розслідування є штучна зміна підслідності кримінального провадження, а у разі здійснення досудового розслідування детективами НАБУ — ще й до направлення обвинувального акта з порушенням правил підсудності, оскільки останні скеровуються до Вищого антикорупційного суду.

Тож не варто піддаватися зневірі, а, проаналізувавши спочатку всі відомі обставини, розробити стратегію захисту та впевнено відстоювати власну правоту.