Тема: Провокаційні віяння

Почасти саме використання провокацій правоохоронними органами під час корупційних розслідувань можуть стати наріжним каменем, об який розбиваються подібні справи

Ні для кого не секрет, що боротьба з корупцією в Україні є одним із ключових завдань. Разом із цим, переслідуючи великі показники, правоохоронці не цураються будь-яких дій, аби показати свою «ефективність» з викриття корупціонерів.

Йдеться про провокацію. У такому випадку кожен державний службовець чи бізнесмен може стати жертвою таких дій правоохоронців.

Під час досудового розслідування правоохоронні органи мають займати пасивну позицію. Це випливає із національного законодавства, а також практики Європейського суду з прав людини.

Давайте розглянемо питання відмежування провокації вчинення злочину від належної (допустимої) поведінки правоохоронних органів під час фіксації та розслідування злочинів.

 

Провокація

Негласні слідчі (розшукові) дії є ключовим інструментом для збирання доказів при досудовому розслідуванні кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією.

Так, фіксація кримінальних правопорушень цієї категорії здійснюється за допомогою контролю за вчиненням злочину (спеціальний слідчий експеримент). Відповідно до статті 271 Кримінального процесуального кодексу України, контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав ­вважати, що готується або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин.

Водночас чинним законодавством передбачено, що під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона не вчинила б, якби слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем.

Більше того, здобуті в такий спосіб речі й документи не можуть бути використані в кримінальному провадженні. Крім того, закон встановлює для прокурора обов’язок викласти обставини, які свідчать про відсутність під час негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину, в своєму рішенні про здійснення контролю за вчиненням злочину.

У свою чергу, Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за провокацію підкупу (стаття 370). Відповідно до цієї статті, провокація підкупу — це дії службової особи з підбурення особи на пропонування, обіцянку чи надання неправомірної вигоди або прийняття пропозиції, обіцянки чи одержання такої вигоди, щоб потім викрити того, хто пропонував, обіцяв, надав неправомірну вигоду або прийняв пропозицію, обіцянку чи одержав таку вигоду.

Таким чином, заборона провокації чітко визначена законодавцем.

 

Практика ЄСПЛ щодо провокації

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наводив визначення «провокації».

Зокрема, у рішенні у справі «Раманаускас проти Литви» суд зазначив, що провокація з боку поліції відбувається в тих випадках, коли співробітники правоохоронних органів або особи, що діють за їх дорученням, не обмежуються розслідуванням злочинної діяльності переважно пасивно, а впливають, підбурюють до вчинення злочину, який інакше не було б скоєно, щоб можна було встановити факт злочину, тобто отримати докази його здійснення і почати кримінальне переслідування.

За позицією ЄСПЛ, при оцінці питання щодо «пасивності» дій правоохоронців ключовими є такі фактори: наявність підстав для проведення відповідних слідчих (розшуковий) заходів; роль співробітників правоохоронних органів у скоєнні злочину.

 

Висновок

У цій категорії справ (корупції) головним для захисту є доказування, що дії агентів, які працюють під прикриттям, або правоохоронних органів спонукали людину вчинити кримінальне правопорушення. А також те, що за відсутності таких дій злочинне діяння не було б вчинене.

Законодавство та судова практика, у тому числі практика ЄСПЛ, попри не дуже втішну статистику підтвердження провокації, дають широкий спектр таких можливостей та інструментів.