Бізнес: Група зиску

Чимала частина прав потребує колективного захисту, проте цей інструмент в Україні лише набуває певних обрисів

Вітчизняне законодавство не передбачає інституту колективних позовів, проте з великою ймовірністю можна сказати, що він з часом з’явиться. Про це свідчить, зокрема, поданий у 2018 році позов до «ПриватБанку» від 750 позивачів щодо несанкціонованої передачі третім особам особистих даних клієнтів, а також позови до туроператорів з приводу затримок рейсів. Не лише пересічні громадяни, але й чимало юристів такі позови називають «колективними», хоча законодавство такого терміна не містить. Натомість як схожий інститут часто згадують процесуальну співучасть, де співпозивачі позиваються щодо одного і того ж предмета позову та проти одних і тих самих відповідачів. Разом із тим окремі правники­теоретики вважають колективні позови різновидом процесуальної співучасті. Цивільний процесуальний кодекс (ЦПК) України у статті 50 передбачає, що позов може пред’являтись кількома позивачами спільно або до кількох відповідачів, причому кожен із позивачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Разом із тим, сутність колективних позовів передбачає наявність позивача­ініціатора, до якого приєднуються інші особи з однотипними вимогами, які базуються на аналогічних підставах, до одного чи декількох відповідачів, тобто особи, що перебувають на стороні позивача, не є самостійними, щодо них діє принцип «один за всіх і всі за одного».

Хоча вітчизняне законодавство й не обмежує кількість процесуальних співучасників, проте звертає на себе увагу той факт, що і в згаданій статті 50 ЦПК України, і в статті 47 ЦПК України згадуються «кілька позивачів» та «кілька відповідачів» — тобто законодавець обмежує їхню кількість, хоча й не зазначає конкретне максимальне число. Водночас інститут колективних позовів передбачає обмеження саме мінімальної кількості учасників — так, проєкт Закону № 10292, внесений у 2019 році до Верховної Ради, передбачав обов’язковість приєднання до позову позивача­ініціатора не менше 25 фізичних осіб. Максимальна ж кількість співпозивачів не обмежена і навіть може залишатися невизначеною.

Така принципова різниця у підходах до кількості співпозивачів ­безпосередньо впливає на ефективність реалізації ними своїх процесуальних прав: велика кількість співпозивачів у рамках процесуальної співучасті негативно впливає на швидкість розгляду справи і навіть може паралізувати процес, тоді як колективний позов передбачає, що до суду звертається позивач­ініціатор, а ті, в інте­ресах кого подається позов, не беруть процесуальної участі в процесі.

Суттєвим моментом, що свідчить про неможливість захистити колективні інтереси в межах процесуальної співучасті, є те, що за загальним правилом обов’язковою підставою позову в Україні є порушення прав або інтересів конкретного позивача — недоведеність такого факту є достатньою для відмови в задоволенні позову. У зв’язку із цим старший юрист GOLAW Роман Антонів говорить, що адміністративні суди у своїй практиці неодноразово це підкреслювали, навіть не розглядаючи справи по суті, а закриваючи провадження. Найяскравішим ­прикладом є численні спроби громадських активістів оскаржувати сумнівні призначення посадових осіб вищих державних органів. Найбільшою проблемою у спорах, які можна було б об’єднати у колективні позови, старший юрист ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери» Назарій Адамчук називає необхідність доведення порушення прав відповідачем щодо кожного із позивачів, а також доведення кожним окремо розміру заподіяної шкоди.

 

На шляху до колективних позовів

Говорячи про близькі до колективних позовів норми в українському законодавстві, Роман Антонів згадує зразкові справи в адміністративному судочинстві, що розглядаються Верховним Судом на основі матеріалів типових справ: «Як приклад варто навести такі справи: щодо порядку нарахування пенсій окремим категоріям пенсіонерів; про форму виготовлення паспорта громадянина України; про застосування штрафних санкції за порушення порядку сплати єдиного внеску».

У корпоративних спорах учасники юридичної особи можуть приєднатися до похідного позову про відшкодування юридичній особі збитків, завданих її посадовою особою, тоді як цивільне судочинство подібних механізмів не містить. Крім того, Закон України «Про захист прав споживачів» дозволяє об’єднанням споживачів звертатися з позовом до суду про визнання протиправними дій продавця, виробника щодо невизначеного кола споживачів. Трудове законодавство надає профспілкам право звертатися до суду для захисту трудових прав найманих працівників. Роман Антонів наводить також Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» та природоохоронну Орхуську конвенцію. «Вона передбачає, що представники громадськості мають право на доступ до процедури перегляду прийнятих рішень у суді або іншому органі. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 2 жовтня 2019 року у справі № 826/9432/17 констатував, що з огляду на важливість реального захисту довкілля неприпустимим є обмежене тлумачення чинного законодавства України, частиною якого є Орхуська конвенція, стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки. До прикладів застосування Орхуської конвенції в Україні належать справи про зобов’язання Міністерства екології розкрити інформацію про стан довкілля та про заборону діяльності дельфінарію», — зазначає експерт.

 

Сфера застосування

Найчастіше колективні позови подаються щодо питань захисту нав­колишнього середовища та прав споживачів. Вони стануть у нагоді в тих випадках, коли окремі зацікавлені особи навряд чи стануть відстоювати свої права поодинці, проте виявляють бажання приєднатися до сукупних вимог (наприклад, коли розміри збитків окремих позивачів не є значними). Або коли у зв’язку з територіальною віддаленістю незручно позиватися, проте значно простіше приєднатися до колективного позову. Крім того, ініціатором колективного позову може бути не лише фізична особа, а й громадська організація, причому остання навіть може бути створена під конкретний судовий процес. У цьому теж є очевидний плюс: громадська організація має експертизу в проблемі, щодо якої подається позов, що, у свою чергу, позитивно впливає на якість процесу.

Важливо, щоб суд при відкритті провадження у справі визначив коло зацікавлених осіб, причому необов’язково, щоб це була конкретна кількість таких осіб. Коли у рамках колективного позову встановлено факт порушення прав та законних інтересів невизначеного кола осіб, це дозволяє у подальшому звертатися до суду з індивідуальними позовами тим особам, які належать до цього кола осіб. Такі процеси, у свою чергу, проходитимуть швидше, бо в суду не буде потреби встановлювати факти порушення — достатньо буде встановити приналежність конкретного позивача до кола осіб, чиї інтереси було захищено у рамках колективного позову. Наприклад, якщо сталася аварія, внаслідок якої на певній території постраждали її мешканці, що було встановлено у справі за відповідним колективним позовом, то на підставі проживання на цій території особа, якщо вона не отримала компенсацію внаслідок розгляду колективного позову, може звернутися вже з індивідуальним позовом.

 

Що має містити закон

Юристи вважають, що вітчизняний законодавець зберігає інтерес для врегулювання інституту колективних позовів — питання в тому, що прописати в законодавчих нормах. На думку Назарія Адамчука, такий законопроєкт повинен передбачати категорії справ, у яких можливо подавати колективні позови. При цьому перелік таких категорій має бути значно ширшим, ніж у законо­проєкті № 10292. Як мінімум, доцільно додати такі сфери, як антимонопольні спори та захист ­трудових прав ­працівників. Також має передбачатись мінімальна кількість заявників, за якої позов вважатиметься груповим; порядок розподілу коштів, отриманих при задоволенні групового позову. Зокрема, доцільно передбачити максимальний відсоток від суми стягнення, яку може отримати позивач­ініціатор чи громадська організація, яка звертається із груповим позовом.

Неоднозначним моментом є підвідомчість групових позовів — є обґрунтовані сумніви в тому, чи мають вони розглядатися місцевими судами. Натомість є пропозиції віддати їх на розгляд апеляційним судам як судам першої інстанції. Назарій Адамчук вважає, що варто законодавчо закріпити сьогоднішні напрацювання судової практики Верховного Суду у цій сфері. Зокрема, врегулювати окремим розділом Кодексу адміністративного судочинства України порядок звернення громадських організацій з позовами щодо захисту екологічних прав у разі бездіяльності органів державної влади. Що стосується форми, в якій інститут ­колективних позовів має з’явитися в Україні, то більш доцільним убачається внесення відповідних змін до процесуальних кодексів, оскільки такі справи розглядатимуться відповідно до їх норм.

 

Іноземний досвід

Інститут колективних позовів пов’язують передусім з англосаксонською системою права, де він відомий як class action. Роман Антонів говорить, що спершу найбільшого застосування «класові» позови мали в корпоративних спорах, де використовувалися численними міноритарними акціонерами для захисту своїх корпоративних інтересів. Однак нині колективні позови не асоцію­ються з корпоративними спорами, а є універсальними та доволі широко застосовуються в різних категоріях справ. У США є навіть окремі юристи, які спеціалізуються саме на колективних справах. Такі справи часто високоприбуткові та малоризикові, оскільки, з одного боку, суди нерідко задовольняють позовні вимоги, а з іншого — відповідачі часто схильні йти на компроміси шляхом укладення мирових угод, особливо публічні компанії. Останні можуть йти на мирові угоди навіть тоді, коли не згодні з висунутими проти них претензіями, проте вважають за краще «відкупитися», ніж нести відповідні іміджеві ризики, які, до того ж, можуть дуже негативно впливати на курс акцій на біржах чи на обсяги продажів.

Загалом всесвітньо відомі компанії нерідко стають відповідачами за колективними позовами, яскравими прикладами є, зокрема, стягнення з Exxon Mobil 500 млн дол. США компенсації на користь 38 тисяч позивачів та 5 млрд дол. США штрафних санкцій у зв’язку з витоком нафти біля узбережжя Аляски, відшкодування шкоди хімічним гігантом Dupont шкоди, заподіяної навколишньому середовищу внаслідок скидання хімікатів у річки — понад 600 млн дол. США для понад 3,5 тисячі постраждалих (сам процес, щоправда, тривав понад 10 років). Також можна згадати сплату компанією Apple 500 млн дол. США на користь користувачів та 113 млн дол. США державі внаслідок укладеної мирової угоди. На початку цього року в американському Іллінойсі було схвалено мирову угоду з Facebook за колективним позовом від імені майже 1,6 млн користувачів на суму в 650 млн дол. з приводу недоторканності приватної інформації — компанія використовувала технологію розпізнавання облич без згоди користувачів. Наразі найбільшій у світі соцмережі загрожує новий колективний позов щодо витоку персональних даних більш ніж півмільярда користувачів.

У США близько третини компаній, щодо яких подавалися колективні позови, ставали банкрутами. З огляду на таку сумну статистику для відповідачів та спекулятивний характер окремих колективних позовів у США було прийнято закон про справедливість групових позовів, яким було встановлено мінімально можливу суму претензій та визначено мінімальну кількість учасників — 100 осіб. Також закон має на меті обмежити гонорари адвокатів. «Ініціатори позову, а частіше — їхні адвокати, зазвичай отримують певний відсоток від загального фонду, створюваного для всієї групи або від суми виграного позову. Говорячи про доходи адвоката, у США розумним вважається гонорар успіху в розмірі 30 %», — говорить Роман Антонів.

Разом із тим колективні позови мають місце у багатьох країнах континентального права, зокрема у Німеччині, Франції, Іспанії та Росії. Проте якщо у таких країнах зазвичай застосовуються процесуальні норми, аналогічні індивідуальним, умовно кажучи, судовим процесам, то в США колективні позови розглядаються за певними моделями, тобто перша справа з­поміж однорідних справ стає прецедентом (моделлю) для всіх інших справ цієї групи. На час розгляду модельної справи розгляд усіх однотипних справ призупиняється і в підсумку у них виноситься вердикт, аналогічний модельній справі. Разом із тим є певні відмінності всередині країн англосаксонського права: так, якщо у США діє презумпція участі в колективному позові, вважається, що потенційні учасники входять до його складу доти, доки не подадуть заяву про вихід зі складу. Натомість у Великій Британії є зворотний принцип, згідно з яким учасники колективного позову стають такими лише після активного висловлення свого наміру.