Історичне право: Келих вини

Коли, в які епохи пити було безпечніше — з правової точки зору, звісно

Кінець грудня — початок січня — час, коли дуже важко не захмеліти від свят та даних собі обіцянок на Новий рік. І після закінчення всіх вечірок, гостин та повернення до активних робочих буднів замислюєшся, чи не варто на певний час відмовитися від зайвого келиха вина і таки розпочати здоровий спосіб життя.

Щоб підштовхнути до цього, поговоримо про історію законодавства щодо контролю виготовлення, обороту та споживання алкоголю.

 

Перші згадки

Ні для кого не секрет, що алкоголь з’явився в житті людини задовго до писемності, а перші письмові згадки про нього відразу з’являються у головних священних текстах стародавніх цивілізацій — у Ведах, Старому Завіті, міфах Стародавньої Греції і текстах цивілізацій доколумбової Америки. Саме ними регулювалося все, що пов’язано з алкоголем, — від виготовлення до вживання.

Наприклад, у Старому Завіті вино згадується досить часто (щонайменше 38 разів) та звертає увагу на дуже різні аспекти взаємодії людини з алкоголем. Цікавими є згадки про заборону священникам вживати вино під час служіння у храмі (Левія 10:9) — «вина та міцних напоїв не пий ти та сини твої з тобою, коли входите до скинію зборів (або приступаєте до жертовника), щоб не померти».

Також у святому писанні вино згадується і в податкових взаємовідносинах у Второзаконні 12:17, 14:23 та 18:4. У текстах говориться про виділення десятини (десятої частини) урожаю та створеної продукції на потреби бідняків (майже як сучасний ЄСВ, але з прогнозованим розподілом).

У стародавньому законодавстві — у першому зафіксованому світському правовому документі Кодексі Хаммурапі — алкоголь згадують уже у 1755 році до н.е. Нормативний акт присвячує цьому питанню чотири закони із 282. Покарання за правопорушення були досить схожі, незважаючи, здавалося б, на різний ступіть провинності. Усе зводилося до смертної кари — буть­то завищена ціна на алкоголь, його підробка чи розмова про політику за «кухолем пива» у закладі (тут узагалі не щастило власнику питного закладу).

Питання алкоголю також не оминуло і Стародавню Індію, але вже у питаннях, пов’язаних з правом власності. Так, у Законах Ману (ІІ ст. до н.е. — ІІ ст. н.е.), що регулюють договори купівлі­продажу, вказувалося, що такий документ вважався недійсним, якщо був укладений п’яним, безумним, дитиною або рабом.

У Стародавньому Китаї пияцтво належало до злочинів так само, як крадіжка, вбивство, несплата податків, заколоти тощо.

 

Вживання та покарання

Зрозуміло, що Стародавній світ та Середньовіччя уявити без алкоголю неможливо, адже є теорія, що для людей того часу не існувало нічого небезпечнішого для життя, аніж звичайна вода, але й заплющувати очі на надмірне вживання алкоголю також ніхто не збирався.

Ще на початку розвитку правових відносин у римському та старогерманському праві стан алкогольного сп’яніння вважали обтяжуючою обставиною. А ідею продажу алкоголю особам, що досягли 18 років, належить ще Платону. У його «Законах» йдеться про те, що пити вино до 18 років — усе одно, що «до вогню додавати вогонь».

У середні віки людину, яка скоїла правопорушення в стані алкогольного сп’яніння, також піддавалась жорстокому покаранню, оскільки сп’яніння не вважалося пом’якшуючою обставиною. У Франції монарх Франциск І у 1536 році видав ордонанс (указ) про боротьбу з надмірним вживанням алкоголю. Відповідно до нього, публічна поява нетверезим тягла за собою екзекуцію тростинами, а от повторний «вихід в люди» напідпитку міг закінчитися відрізанням вух.

У цей час в Англії за схожий «проступок» карали грошовими штрафами, а інколи навіть відправляли в тюрму. Звичайно, алкогольне сп’яніння жодним чином не звільняло від кримінальної відповідальності, і навіть тоді служило додатковим обтяженням злочину.

Що цікаво, в Середньовіччі карали не тільки за вживання алкоголю, а часто за деякі проступки карали забороною на його вживання. Так, за доведення спроби аборту могли заборонити вживати усе (алкоголь), крім хліба та води, на декілька років.

У більш пізні часи «буржуазного права» ставлення до злочинів, що були спричинені дією алкоголю, стало змінюватися. Була певна двоїстість питання про покарання за дії, що були спричинені в стані алкогольного сп’яніння за рахунок введення поняття ненавмисного чи випадкового сп’яніння. Таким чином, залежно від обставин виникнення стану сп’яніння чи особливостей особистості правопорушника питання кримінального покарання вирішувалися по­різному.

У Російській імперії також було покарання за любов до «зеленого змія», яку спочатку так активно прищеплювали всьому народу. У статті 113 «Зводу законів» від 1834 року значиться, що «усякий, хто скоїв діяння у стані сп’яніння, визнається винним».

 

Копієчка до копієчки

Звичайно, держави не тільки карали за зайвий випитий ковток вина, але й завжди намагалися заробити на ньому. І найкращим винаходом для влади став акциз. Слово «акциз» (англійське «excise») походить від німецького «accijns», яке, у свою чергу, походить від латинського «accensare», що означає «оподатковувати». Воно вперше з’явилося в Акті про анулювання володінь, прий­нятому британським парламентом у 1660 році. Тоді безліч типів володіння земельними наділами, рента за які виплачувалася королю у формі релігійних або військових послуг, були замінені єдиним видом власності, який передбачав стандартний податок у формі обробітку землі. Оскільки цей закон обмежував права короля, йому належала щорічна компенсація у розмірі 100 000 фунтів стерлінгів, для збору якої було призначено спеціальний податок на алкоголь — власне, акциз. Щоправда, англійці не були піонерами акцизу, ще до них у індійців династії Маур’єв (IV—II ст. до н.е.) був спеціальний податок саме на алкогольні напої та сіль.

 

На дні склянки

Часом, коли держава вважає, що законів, які регулюють виготовлення та вживання алкоголю замало, а податки не допомагають, на перший план виходять «сухі закони».

Звичайно, найвідоміший із них — закон США 1920 року, який почав діяти з 18­ю поправкою в Конституції. Крім викинутих на вітер бюджетних 12 млн доларів, спрямованих на боротьбу з контрабандним алкоголем, цей період приніс підвищену смертність від підробленого спиртного, розквіт мафії та фільми про гангстерів та появу «коктейльної культури». З позитивних новацій — держава все ж зрозуміла, що необхідний баланс між свободою ринку та втручанням держави, хоча саме в Америці залишаються найсуворіші закони щодо виготовлення міцного алкоголю.

Але Сполучені Штати не були новаторами повної заборони алкоголю. Ще до них, починаючи з 1865 року, у Швеції діяв «сухий закон» за Готенбурською системою, до якої згодом приєдналися Норвегія і Фінляндія. Ця майже повна законодавча заборона вживання алкоголю діяла до 1917 року. Шведи ж, у свою чергу, не зупинилася на цьому, і з 1919 року користуються системою Братта, що значно обмежує продаж алкоголю: часові та вікові обмеження.

На межі XIX і XX століть у Шотландії також намагалися зменшити привабливість випивки (схоже, на повну заборону ніхто не наважився) шляхом викорінення в пабах умов, що якось підвищували привабливість вживання спиртного: зокрема, було заборонено його продаж у кредит та будь­які парі чи азартні або інші ігри, які могли виявитися якось пов’язаними з алкоголем (у тому числі гра в доміно). Цікаво, що досі є чотири паби, які дотримуються цих правил.

Російська імперія також не раз ступала на шлях боротьби з надмірною пристрастю до алкоголю. Найвідоміший «сухий закон» 1914 року, що був прийнятий на увесь час Першої світової війни, щоб якось тримати працездатність армії. Друге впровадження заборони алкоголю припало на кінець часів СРСР, про його вплив на соціальну та економічну складову держави говорити навіть не треба (бо нічого хорошого сказати не можна).

Увесь досвід історії говорить, що повністю заборонити вживання міцних напоїв неможливо, а от регулювати все ж варто, щоб не доводити потім справу до радикальних наслідків. Тож піднімемо келихи за помірне державне регулювання ринку, а вже після можна і за здоровий спосіб життя!