Подорожі: Середньоазіатська Швейцарія

Киргизстан є чудовою та достатньо бюджетною альтернативою європейським гірським курортам та раєм для любителів дикої природи й екологічно чистих місць

Мабуть, багато хто бачив в інтернеті такий мем: серія фотографій однаково захоплюючих подих краєвидів, одні з яких зроблені у Швейцарії, а інші — в Киргизстані, причому неможливо відрізнити, де саме зроблені конкретні знімки. У плані природних красот Киргизстан нічим не поступається Швейцарії, а от щодо інфраструктури та цін — між країнами є суттєві відмінності, і легко здогадатися, які саме. 80 % території держави займає Тянь­Шанський хребет, що обумовлює широкий вибір гірських маршрутів через численні хвойні ліси, пасовища та долини. З огляду на кліматичні умови найкращим часом для відвідування Киргизстану буде період з травня до початку осені, за винятком хіба що любителів гірських лиж, для яких чудово підійде зимова пора року.

Киргизька державність під відповідним найменуванням почала складатися в 20­х роках ХХ століття — спочатку як автономія у складі РРФСР, а з грудня 1936 року — як союзна республіка СРСР. І до 5 лютого 1991 року офіційним найменуванням було «Киргизька РСР».

Як і українці, киргизи люблять бавитись перейменуванням топонімів, хоча боротьба з вітряними млинами радянського минулого значно менш активна, аніж в Україні. Проте навіть нинішня назва держави не всім киргизам до вподоби — за останнє десятиліття офіційно озвучувалися ідеї різних перейменувань, зокрема на «Киргизький каганат», «Киргизжер» (земля киргизів), «Киргиз ель» (респуб­ліка киргизів). Декому не подобається закінчення «­стан», яке означає «країна» перською, тоді як киргизи є тюрками.

Бішкек

Киргизстан умовно можна поділити на дві достатньо відмінні частини: північ і південь, який, у свою чергу, представлений насамперед Ферганською долиною. Столиця Бішкек (з 1926­го до 1991 року — Фрунзе), з якого розпочинається більшість подорожей Киргизстаном, знаходиться якраз на півночі. Бішкек відносно молоде місто, засноване 1825 року, яке має в цілому радянсько­європейський вигляд, чим більше схожий на, приміром, Алмати, ніж на друге за величиною місто в країні Ош. Перші європейські будівлі з’явилися у місті в 20­х роках минулого століття завдяки одному чехословацькому промисловому кооперативу, який переїхав сюди на заклик молодої радянської влади будувати соціалізм у Середній Азії. Активно розвиватися місто почало по закінченні Другої світової війни — з того періоду збереглося у гарному стані чимало будівель у стилі модернізму та конструктивізму, особливо в історичному центрі. Незважаючи на перейменування міста з Фрунзе на Бішкек — причому ще до того, як Киргизстан став незалежним, — дім, в якому народився один із найвідоміших діячів Жовтневої революції 1917 року Михайло Фрунзе (до речі, молдаванин за національністю), та музей на його честь є одним із пам’ятників державного значення. Неможливо не помітити велику кількість парків та скверів — у радянські часи столиця Киргизстану змагалася з Києвом за звання найзеленішого міста країни. Численними зразками радянської архітектури, причому зовсім не найгіршими, затишними парками та гірськими краєвидами Бішкек компенсує відсутність пам’яток старовини.

Бішкек чудово підходить для любителів активного відпочинку. Він знаходиться поруч із величезним Киргизьким хребтом, багатим гірськими ущелинами з масою природних пам’яток, поруч є чимало гірськолижних баз. Найбільш показовим місцем є розташована всього за 30 км від столиці ущелина Ала­Арча, що є національним парком. Окрім того, що сюди дуже легко дістатися, тут є вся необхідна туристична інфраструктура, а сама ущелина знаходиться у найвищій частині Киргизького хребта — одного з хребтів Тянь­Шаня. Саме тут гори здіймаються максимально високо над рівниною, а в ущелині можна знайти ялинкові ліси, численні джерела з чистою льодовиковою водою та велику кількість маршрутів для хайкінгу й альпінізму різної тривалості та складності. Звідси розпочинаються сходження на гірські вершини Тянь­Шаня. Приймали ці місця і чемпіонати світу альпінізму.

Поруч із Бішкеком, у сусідній Чуйській області, можна натрапити на старовинні осередки різних культур: руїни буддійських храмів та кам’яні статуї і зображення Будди, сліди перебування скіфів та давніх тюркських племен. Головною ж історичною пам’яткою вважають вежу Бурана, яка у середні віки була найвищим мінаретом Середньої Азії. Наразі ж вона значно нижча через землетруси. Сама вежа хоч і не справляє надзвичайного враження, проте має дуже велику культурну значимість для киргизів, як і численні кургани, залишки стародавніх фортифікаційних споруд, млинові жорна і кам’яні надгробки, що височать поруч із вежею.

Для тих, хто має достатньо часу та бажає безпосередньо ознайомитись із кочовою киргизькою культурою, чудовим варіантом буде вирушити далі на південь, у Наринську область, яка є найбільшою за площею та найменшою за кількістю населення. З огляду на ландшафти та інфраструктуру, найкращим засобом пересування буде автомобіль, придатний для їзди бездоріжжям. Регіон цікавий надзвичайно красивими та подекуди важкодоступними високогірними озерами та численними перевалами. Це найкраще місце для ознайомлення із традиційним побутом киргизів­кочівників, на який навіть радянські часи не надто вплинули. Гірські озера, зокрема озеро Сон­Куль, — друге за величиною у Киргизстані — цікаві тим, що кочівники (які є значною частиною жителів області) зі своєю худобою приходять на стійбища до них лише влітку — іншу частину року тут ніхто не живе, зокрема з огляду на дуже низькі температури. Влітку є можливість провести кілька днів у справжній юрті, здійснити кінні та велосипедні тури.

Іссик-Куль

Одним із найпопулярніших напрямків туризму в Киргизстані і його основною візитівкою є озеро Іссик­Куль. Найкращим сезоном для його відвідування є літо — температура води в озері у цей час досягає свого максимуму — +20°С. Більшість туристичних баз та пансіонатів на Іссик­Кулі розташовано на північному узбережжі, тут знаходиться і більшість обладнаних пляжів. У цілому озеро знамените своєю кришталево чистою солоною водою та чудовою екологією. Серед розваг, окрім «класичних», можна назвати кінні прогулянки та відвідання традиційних киргизьких юрт, адаптованих під туристів, каякінг та водні види спорту. Проте цікавою буде будь­яка прогулянка, адже озеро оточене горами та лісами, і види, що відкриваються, неймовірні. Популярністю користуються розташовані на півночі Семенівська та Григорівська ущелини з однойменними селищами поруч, до яких зручно добиратись. Трохи південніше Іссик­Куля, всього в 400 м від нього, знаходиться Солоне озеро (Туз­Кель) — за солоністю воно не поступається ізраїльському Мертвому морю, хоча й менше за площею. Тут теж можна триматися на воді без зусиль, а глина з його берегів цілюща. Через високу солоність озеро не замерзає взимку.

На берегах Іссик­Куля є цікаві культурні пам’ятки. Сюди можна віднести перш за все невеличке місто Каракол, відоме старовинною російською архітектурою та дунганською дерев’яною мечеттю, збудованою в китайському стилі. Неподалік Караколу знаходяться музей і могила Миколи Пржевальського, всесвітньовідомого мандрівника та дослідника Середньої Азії. До недавнього перейменування сам Каракол називався Пржевальськом. Є й старовинні петрогліфи міста Чолпон­Ата на північному узбережжі. Зупинімось детальніше на Караколі. Засноване в середині ХІХ століття російськими поселенцями, місто тривалий час було найбільшим у регіоні. Збереглося чимало будинків, зведених ще в дореволюційні часи, найбільш відомим з яких є дерев’яний православний собор. Неподалік — Дунганська дерев’яна мечеть у китайському стилі без жодного цвяха, названа на честь однойменного народу (дунганами називають китайців­мусульман, що перебралися у другій половині ХІХ століття із сусіднього Китаю через релігійні переслідування). У Караколі стартує більшість трекінгових маршрутів до розташованих неподалік гір та ущелин, зокрема до найбільш важкодоступної частини країни — льодовика Інильчек та семитисячників — Хан­Тенгрі та піку Перемоги.

Південне узбережжя чудово підійде для бажаючих усамітнення — тут майже немає баз відпочинку і небагато селищ. Тут розташоване одне з найбільш мальовничих місць усієї країни — каньйони Казка та Джети Огуз. Каньон Казка — це невелика ущелина, відома своїми різнокольоровими глиняними скелями, популярна завдяки прекрасним краєвидам та легкій доступності — сюди зручно добиратися з Каракола, у тому числі маршрутним транспортом, а по самому каньйону можна безперешкодно гуляти пішки. Цікаво, що взимку тут майже не випадає сніг, а тому відвідувати це місце можна у будь­яку пору року. Джети Огуз з киргизької означає «сім биків» — таку назву отримав через червоний скельний масив, що у місцевих мешканців асоціювався з биками. Джети Огуз простягається на майже 40 км, тут чимало цікавих місць, зокрема гарячі джерела з цілющими властивостями, водоспади, долина квітів, особливо красива у травні, та будинки космонавтів — раніше тут були тренувальні та відпочинкові бази для космонавтів.

Ош

Ош — одне з найдавніших міст Середньої Азії (у 2000 році відзначалась його трьохтисячна річниця), воно знаходиться на межі між двома сусідніми, але при цьому достатньо відмінними культурами: киргизькою, традиційно кочівницькою, культурою і осілою культурою землеробів Ферганської долини. Варто сказати, що Ферганська долина — найбільш неспокійний район всієї Середньої Азії, що обумовлено, зокрема, найбільшою щільністю населення у цьому великому за площею регіоні, найбільш родючими землями та поділом долини між трьома державами — Киргизстаном, Узбекистаном та Таджикистаном. До 1991 року Ферганська долина ніколи не існувала за такої конфігурації кордонів, як тепер, що стало причиною конфліктів, вона століттями була неподільною. До того ж в Оші киргизів лише трохи більше, ніж узбеків, а до кордону з Узбекистаном — менше десяти кілометрів, що суттєво впливає на архітектуру та культуру міста, яке більш схоже на узбецькі міста Ферганської долини, аніж на населенні пункти півночі Киргизстану. Населення тут більш консервативне, ніж у столиці, зокрема тут значно простіше зустріти жінок у хіджабі, ніж у Бішкеку. Багато століть Ош був важливою частиною Великого Шовкового Шляху, а тому одним із найбільш цікавих місць є старовинний базар, який, як вважається, існує ще з початку нашої ери і досі зберіг свою автентику.

Основною принадою Оша є гора Сулейман­Тоо, у підніжжі якої розташовується це стародавнє місто. Її ім’я пов’язують із царем Соломоном (Сулейман — на мусульманський манер), який, згідно з переказами, молився на вершині цієї гори. Мечеть, що знаходиться на вершині Сулейман­Тоо, збудована великим Бабуром, засновником імперії Великих Моголів, що народився неподалік. У підніжжя гори можна побачити й інші історичні будівлі — середньовічні мечеті та мавзолеї, а в печері самої гори розташовується історичний музей, збудований ще за радянських часів у стилі модерн. Сулейман­Тоо — святе місце для мусульман, і, окрім звичайних туристів та місцевих жителів, тут можна побачити й паломників. Тут є як зручні для піших прогулянок та пробіжок доріжки, так і стежки для бажаючих прогулятися крутими схилами та відвідати печери. Сулейман­Тоо став першим об’єктом у Киргизстані, який внесли до списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

Поруч знаходиться місто Узген — столиця колись могутньої середньовічної Караханідської держави, що в часи свого найбільшого розквіту включала всю територію нинішнього Киргизстану, більшу частину Узбекистану, значну частину Казахстану та північний захід Китаю. Хоча воно має дуже давню історію, проте старовини збереглося не так уже й багато, відмінною рисою Узгена можна назвати махалі — старовинні узбецькі квартали, розташовані в нижній частині міста. Серед них є середньовічні мавзолеї та високий мінарет, який, будучи заввишки більш ніж 50 м, у старовину був гарним орієнтиром для мандрівників Великого Шовкового Шляху.

Ош, як друге за величиною і значимістю місто в країні, з’єднане з Бішкеком, і дістатися зі столиці можна двома шляхами: повітрям трохи менше, ніж за годину, чи землею за 10—12 годин по серпантинах, через гірські перевали на висоті у дві­три тисячі метрів над рівнем моря та навіть вище, вздовж бурхливих річок та озер, поділяючи дорогу з отарами овець, кіньми та фурами. Якщо є час, то більша частина дороги сама по собі буде захоплюючою екскур­сією з чудовими краєвидами та регулярними змінами погоди разом із змінами висот, особливо якщо подорожувати навесні чи восени.

Ще одна надзвичайно цікава дорога йде на південь від Оша — тут починається знаменитий Памірський тракт, одна із найвищих і найкрасивіших гірських доріг світу. За 160 км від міста на висоті 3600 м знаходиться перевал Талдик — він цікавий не лише своїми краєвидами, але й тим, що рух по ньому можливий цілий рік, на відміну від багатьох інших ділянок тракту, які, з огляду на ризики сніжних лавин, не функціонують взимку. Історія побудови як усього тракту, так і його ділянки, що проходить терито­рією Киргизстану, сягає корінням ХІХ століття, і пов’язана з Великою грою — протистоянням Російської імперії та Великої Британії за контроль над Центральною Азією.